А з її високого берегу було видно село, де діти пасли корів та гусей влітку, а дорослі були зайняті пошуком того , що вони називали "грошима". Берізка не раз бачила , як парубки ввечері сідали біля вогнища й пили напої та їли багато їжі, а потім ставали дуже веселими, занадто веселими. Вони перекрикували своїми піснями та галасом пісні солв"їв. Забувши пригасити полум"я , вони йшли по селу, а люди закривали вікна щільніше , щоб не чути цих жахливих пісень. А часто парубки починали сваритися та битися до крові.
- Не може бути ! Невже ті , що програли у сварці, потім ще раз ходили до вечірнього вогню ? Мабуть , кожного разу інші були ?
- Ні , ті ж самі, я їх добре розгледіла.
- Але чому? Невже їм сподобалося бути битими? Так не буває !
- Буває, рідний Дубе ! Та одного разу від залишенного без нагляду вогнища зайнялася пожежа. Всі спали , а вогонь ближче підлазив до селища. Зайнялася перша хата. В селище було багато дров та соломи, тому полум"я швидко охопило будиночок. Люди з дітьми вискакували у вікна. Вони страшенно кричали. Ось запалав інша хата. Все село збіглося на пожежу . Люди стали ланцюжком та передавали відра з водою одне одному. Лише під ранок пожежа повністю згасла.
- Жахіття ! Не лише ми страждаємо від їхньої нерозумності. Їх ніщо не змінить !
- Ти не правий, Дубе. Після того випадку люди більше не збираються на такі вогнища. Вони танцюють та веселяться, але, мабуть, їх напої змінилися, чи вони самі змінилися. Більше я жодного разу не бічила бійок. Люди можуть змінитися, друже, але ми не до м нічим іншим , ніж своєю красою, яка робить їх добрішими та уважнішими й до нас , й до самих себе. Пам"ятаєш того хлопчину , який співав під тобою. До речі, не гірше за пташку. Вони навчаться , коли подорослішають і опаляться в полум"ї свого нерозумного життя.
Одного разу мені дали завдання написати про життя сучасних школярів. Для цього мені потрібно було побувати в одній зі шкіл міста. Чесно кажучи спочатку я трохи сумнівався, чи все пройде добре, адже сучасні учні не такі як раніше. Але все таки я поїхав в одну з таких шкіл. Ці хлопці та дiвчата були такі різні, тямущі, яких об'єднувала школа,а іноді загальні інтірес.
Я зайшов в один з класів і запитав,що вони думають про школу, про своїх однокласникiв. Мене вразило те, що відповіді були майже однакові. Всі вони говорили : "Школа подарувала нам багато незабутнього, що коли ми закінчимо школу, то всі розбіжимося в різні боки, будемо рідко зустрічатися, наші погляди на життя поміняються, будуть нові проблеми, нові друзі і недруги, але шкільні товариші залишаться в пам'яті назавжди."
Я вже готовий був подати до редакції матеріал, але несподівано учні у яких я брав інтерв'ю запросили мене в похід. Коли ми йшли всім було весело, потім дівчатка стомилися, а хлопці забрали у них рюкзаки й волокли їх на собі, як і свої. До ночі вони розбивали наметове містечко і збирали хмиз, а ми готували вечерю на багатті й відпочивали. Потім були гітара і пісні, дзенькіт комарів і солодкий сон. На наступний день ми рушили далі по маршруту. І так тиждень. Всі хлопці були такими уважними, турботливими, сильними, кмітливими. І тут я зрозумів, що наше майбутнє і майбутнє наших дітей в добрих ,надiйних руках.
