Простий підмет ужито в реченні А П’ятірка сивих плотарів сиділа в тінях яворів.
Б Хвилею зеленою здіймається навесні Батиєва гора.
В Усі ми прагнемо красу природи осягнуть.
Г Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно.

ответ:Ранок народився вся в росах, у зелених буйнощах левад. Увесь край світився

могутніми соняшниками, що поверталися своїми тугими коронами для

цвіту. Картоплі по пояс. Усе буяло, все наливалося життєвою силою в цю

благодатну пору раннього літа. Земля ніби прагнула виявити свою нестримну

щедрість, порадувати людей усім найкращим, що тільки може їм дати.

Левади вабили холодками темнозеленими, водою ставків блищали,

розкидалися шатрами верб, яворів, кущами калини. У садках біліли хати

дивної краси. Що не хата - то мистецький витвір. Одна підвденна

яскраво червоним , друга – темно зеленим, та вкрита соломою, сусідня –

очеретом з чепурними китичками по краях. І всі хати білі, чисті, святкові,

для щасливого літа вони білились і зараз змагалися в красі

Объяснение:

Давно-давно, колись в одному з наших наддніпрянських сіл жила дівчина на ім'я Марійка. Багато хлопців сохли за нею, намагаючись привернути її увагу.
Якось пішла Марійка до Дніпра, сіла в батьків човен та й попливла на Хортицю. Перепливла, зійшла на берег острова й почала рвати квіти на вінок. Аж раптом відчула, що на неї дивиться молодий рибалка. Зустрілися молодята очима — і навіки полюбилися.
Марійка стояла, випустивши квіти з рук, і чекала. Може, хоч слово скаже чарівний незнайомець... Але він мовчав. А по якійсь хвилі підійшов до неї, нагнувся, підняв упущені квіти, і, усміхаючись, віддав їх дівчині. І ніжно-ніжно подивився на неї, знову промовчавши. Отак вони того разу й розійшлися, не сказавши одне одному жодного слова.
Аж згодом Марійка, пливучи на Хортицю до свого милого, задумалася, засумувала й не помітила, що бистрина несе її човна на скелі, між якими вирувала й пінилася вода.

Але обставину так підкреслюємо _._._._._.