Зробить будь ласка розбір усіх речень:

Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині Однаковісінько мені. Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: "Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні". Для поета рідна земля була святою, він так щиро ї любив! Але його житТєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі — "На нашій своїй землі". Та перед цими рядками є й інші: "На нашій славній Україні". З одного боку, Україна славна і наша, азіншого — все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: не вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від іїї праці може не залишитися й "малого сліду". Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що "малого сліду не покину" на Україні і що його "не пом'яне батько з сином". Навіщо ця "маска" ліричного героя, який робить заяви, що можуть викликати у читача підозру щодо його щирості? На це питання я знайшов відповідь тільки тоді, коли зрозумів, що ці запевняння поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть, все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Biciмнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п'яти рядків: Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні П, окраденую збудять... Ох, не однаково мені. У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженої в огні революційних перетворень України, окраденість у час її оновлення та відродження. Тому я з повним правом вважаю поезію "Мені однаково, чи буду..." зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію "Мені однаково, чи буду...", тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "Мені однаково, чи буду.." У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо рoсійські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з Їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: ...Як Україну злії люде Присплять, лукаві, ї в огні п, окраденую, збудять... Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається:

       2014 рік нагадав людству про найтрагічніші сторінки світової історії: 100 років від початку Першої світової війни, 75 років від початку Другої світової війни, а 28 жовтня відзначатимемо 70 років визволення України від німе­ць­ко-фашистських загарбників у Великій Вітчизняній війні. Але ці дати болем відгукуються в серцях не лише українців, а й небайдужих людей у всьому світі, адже немає, мабуть, жодної родини, якої не торкнулися б ці війни. Звернімося ж до «сухих» цифр, за якими — не слід про це забувати — життя і покалічені долі людей. Загиблих і не народжених. Убитих, розстріляних, спалених у крематоріях, поранених, зраджених і покинутих напризволяще…
               Так, у конфлікті Першої світової війни брали участь 38 країн з населенням майже 1,5 млрд. людей. Втрати тільки збройних сил склали 10 млн. загиблих і понад 20 млн. поранених. У Другій світовій війні брали участь понад 72 країни (80% населення Землі). Воєнні дії відбувалися на територіях 40 країн. До збройних сил було мобілізовано 110 млн. осіб у всьому світі. На фронтах загинуло, за різними підрахунками, від 50 до 65–67 млн. чоловік, 95 млн. було поранено або покалічено. Близько половини загиблих становило мирне населення. Матеріальні витрати складали 4 трлн. дол. Тому немає сумнівів, що про криваві сторінки історії особливо важливо знати молодому поколінню європейців.
Сім мільйонів українців віддали своє життя за свободу й незалежність країни. Хіба про це можна забути?! Не можемо ми зганьбити пам’яті наших дідів, прадідів. У кожній родині зберігаються вицвілі від часу фотографії, пожовклі листи, надіслані з фронту, похоронки на тих, хто ціною власного життя рятував життя мільйонам. … І захистили рідну землю. Витримали найжахливіші випробування 1418 днів і ночей страшної війни, яка забирала найкращих, найблагородніших, найулюбленіших батьків, братів, сестер, дочок і синів. І сьогодні, коли Україна і весь світ балансують на межі миру і нової жахливої війни, події минулого століття стають тим уроком, який повинен до отямитися людству і зупинити можливу трагедію.        Людство повинно пам’ятати тих, хто захистив майбутні покоління ціною найбільшою, найдорожчою – ціною власного життя. Кожен із нас повинен відчути відповідальність не тільки за себе, а й за всю планету. Лише тоді людство матиме майбутнє.