❗ ІВ❗ ЗРОБИТИ С ЦЬОГО ТЕКСТА СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ❗ Вдалині мліло місто, і чернець рушив до нього. Це був Карлополіс – резиденція шведського короля. У приймах у нього – український гетьман-вигнанець Пилип Орлик, який недавно повернувся з недобитим військом з-під Білої Церкви.  Монах чув, що вісім полків драгунів кинув цар Петро на армію Орлика. Коли ж відступили царські воїни, то рушили на своїх козацькі загони гетьмана Скоропадського. Вони й розбили армію Орлика. 
Поспішив тоді Орлик у Карлополіс і спитав короля, де його до Король же спитав Орлика, де Мазепи скарб, за який мали закупити зброю… «Ось де», - показав Орлик на козацький базар за наметами: там товпилися турки, татари, купуючи в запорізьких лицарів похідні обладунки, щоб козацтво мало за що з’їсти хліба й випити за колишні перемоги. 
Безнадія огортала від цих торгів. Якийсь нетяга скручував шаблю з дамаської сталі в колечко, відпускав, і вона випорскувала в повітря з дзвінким зойком. Турок брав шаблю, змахував нею, перерубуючи кінську волосину, потім забирав, кидаючи продавцеві монету. Інший козак клацав язичком пістоля й прицілювався в яструба, стріляв – і яструб падав додолу. Козак забирав монету й квапився до шинку. А там гармаші вже пропивали виторг за гармати: гуляй душа без кунтуша! 
Чернець схопив голову в руки: невже завершує козацтво у безслав’ї свою славну історію? Все траплялося на козацькому віку, але ніколи не продавав козак зброї… Що він купить на ті, що залишаться після шинку, гроші – ярмо?! 
Монах стояв на порозі гетьманської світлиці й придивлявся до невисокого чоловіка – вірного побратима гетьмана Мазепи, що на вигнанні сам гетьманом став. Пилип Орлик у черкесці, ботфортах, з лисуватим тім’ям, зсутулений у плечах, стояв біля вікна і дивився на базарний збрід. 
Повернувши голову на скрип дверей, гетьман побачив монаха, показав рукою, щоб присів. Гість подумав, що Орлик безсилий, щоб, як Христос, розігнати міняйлів нагайкою. Не може, бо козаки, озлоблені поразкою під Білою Церквою, здатні розірвати гетьмана на шматки. 
Зазирнувши у вічі Орликові, монах спитав: 
- Чому не вийдеш до козаків, які спродують зброю разом зі своєю честю? 
Поник гетьман, довго мовчав, потім мовив: 
- Замість перемоги в бою я дав людям іншу цінність. Вона сьогодні може здатися безвартісною, та колись вивищить нашу націю серед народів… Я дав українському народові найсправедливіший Закон – «Конституцію прав і свобод Запорозького війська», за яким вони мають право судити навіть мене. Ним я дав право кожному бути вільним від страху залежності. Бо тільки вільні люди зможуть створити вільну державу! Завтра з новим Законом ми визволимося, і тоді лицар своєї зброї не продасть! 
Чернець відчував, як у душі проколюється паросток надії, задля якої варто жити і страждати. 
- Візьми мій Закон, - Орлик подав монахові списаний дрібною в’яззю пергамент, - і проповідуй слова його правди! 
Чернець узяв сувій, подався до виходу, та на порозі спинився і спитав: 
- Ви збираєтесь далі воювати, пане гетьмане? Вірите в перемогу? 
- Ні, - сказав гетьман, і ченцеві стало впевненіше від того, що не почув бравадної олжі. – За свого життя не діждусь перемоги. Така склалась у світі кон’юнктура. Та мусимо знати наші законні права, бо інакше наше право стане незаконним. Мусимо щодня вселяти в людей віру у власний Храм на своїй землі. Іди його шукати! ​​

Твір на тему: «Найбільше щастя – бути добрим» У житті найбільше цінується доброта. Напевно, кожен з нас замислювався над питанням, яких людей у світі більше – добрих чи злих. Наше життя – це боротьба двох протилежностей – добра і зла. І що б не відбувалося, добро має перемагати, бо добрих людей в житті більше. Дитина злою не народжується, але найменша несправедливість, образа ранить добре серце. Дорослішаючи, стикаючись з різними проблемами, людина може озлобитися і на зло відповідати злом. Добре, коли поруч будуть небайдужі, добрі люди, які до підкажуть, підтримають, не дадуть згаснути іскорці надії в душі людини. У нашому непростому світі зараз, може бути, якраз і не вистачає доброти і милосердя. Деякі вважають, що вони спокійно проживуть без доброти, без турботи про інших. Головне – досягти своїх цілей. Так і хочеться таким людям нагадати слова молдавського поета П. Крученюка: «Люди добрі, будьте добрішими Найдобріших на світі людей! Доброта – це теж ідея, Може, головна з ідей». Доброта – це якість, надлишок якої ніколи і нікому не зашкодить. Бути добрим – це значить ставитися до оточуючих з розумінням, поважати інших людей і рахуватися з їх думкою. Добра людина – це сильна людина, вона завжди до ншим людям. З такою людиною приємно спілкуватися, дружити. Добрі люди як би притягують до себе інших людей. У житті будь-якої людини, де б вона не знаходилася, завжди надана можливість робити людям добро: до сусідці донести сумку або пропустити в черзі жінку з дитиною; поступитися місцем в транспорті або сходити в аптеку за ліками для сусіда; та й просто посміхнутися. Добрим людям легше жити в суспільстві, тому що у них більше друзів і знайомих. Їм легше знайти спільну мову з будь-ким, вирішити не тільки свої важливі проблеми, але й чужі. У доброї людини велике серце. Його вистачає на всіх. Воно, як і океан, ніколи не замерзне. Але іноді серце починає боліти. Роблячи людині щось хороше, ми найчастіше очікуємо такого ж ставлення до себе. Але життя влаштоване по іншому. Нерідко добре ставлення до себе людина сприймає як належне, а сама веде себе так, як їй хочеться. Страшно, коли деякі люди користуються добротою інших для досягнення своїх цілей. Вони знають, що добра людина не зможе відмовити і навіть може пожертвувати собою. Іноді через бажання до стурбованості проблемами інших, людина може сама постраждати. Але, незважаючи ні на що, ми повинні завжди прагнути бути добрими. Народна мудрість говорить: «Отримавши добро, пам’ятай, а зробивши – забудь». Той, хто робить добро іншому, робить добро і собі: свідомість скоєного добра вже сама по собі є гідною нагородою. Бути добрим набагато приємніше, ніж бути злим. Бути доброю людиною, перебуваючи з добрими людьми, легко, але бути добрим завжди і з усіма складніше, хоча це необхідно. Без доброти, співчуття, співпереживання, милосердя світ існувати не може. Добре ставлення до людей може змінити наше життя. Доброта асоціюється з легкістю і з промінчиками сонця, які зігрівають саму людину та інших людей. Радійте життю! Даруйте своє тепло і посмішки оточуючим: рідним і незнайомим людям, щасливим і самотнім, вдалим і тим, хто втратив надію. Не пропускайте випадку, щоб зробити добро, і пам’ятайте слова А. П. Чехова: «Поки молоді, сильні, бадьорі, не втомлюйтеся робити добро,,

Я хочу сказати моїм найріднішим людям. Мої батьки дали мені життя, дали мені ціль, дали мені віру й надію. Вони вселили в мене впевненість у завтрашньому дні, до стати на правильний шлях. Підтримали мене у важкі моменти й дотепер ідуть поруч і оберігають від усіляких негод

Часом ми не цінуємо цього, але в кожного в душі зберігається подяка за все, що вони для нас зробили, за всі, чому навчили, за всі, від чого вберегли. І сьогодні я хочу сказати, що навіть не маю подання, який було б моє життя, якби не мої батьки, якби не їхня віра в мене й не їхній яскравий вогонь у серці й очах, що зігрівав і висвітлював шлях мого життя вам, мої батьки!