Одного літнього ранку ледар-кіт дрімав на ганку.Аж чує гомін,гвалт щось трапилось десь там.Відкриває потихеньку ліве око і побливу бачить бійку двох хвальків.Сірих грязних пітухішків.“Я сміливіший за тебе, на землі я, чи у небі,
всіх порву я мов собака”-каже перший розбишака.“Де тобі, я сам хоробрий,не знайти по самий обрій з ким зрівнятись міг би я”-друге каже пітуша.Встав ліний-кіт і пішов до них взявши їх в охапку кіт-пузатий поставив у бійці крапку.Пощастило малюкам-хвалькам позбутися піряних хвостів.А на кінець кіт сказав так:"Ось про що розмова, діти,так у світі треба жити,щоб тебе не за словами цінували, а ділами."
В одномумісті жили два маленьких горобчики Чик та Чирик. Дуже любили вони вихвалятись один перед одним.
Одного сонячного ранку горобчики знову почали вихвалятись. Чик, гордо піднявши голову, сказав:
- Подивись, яке в мене гарне пір'ячко. Воно так і виблискує на сонці.
Чирик відповів:
- Та ти тільки поглянь, які у мене ніжні крильця, тендітний хвостик. Я набагато кращий від тебе.
Чик аж закричав від таких слів. Між горобчиками почалась сварка, яка невдовзі переросла в бійку.
За маленькими хвальками, хитро примруживши оч гав великий чорний кіт Мурко. Чик та Чирик бились так, що аж летіло пір'я. Кі тихенько підкрався і швидко стрибнув за здобиччю. Вхопив горобчиків за хвостики. Перелякані пташенята почали вириватись, і таки полетіли. У Мурка в лапах залишилися лише їхні хвостики. Посідали бідолашні на паркані і мовчать. Нікому не хочеться більше вихвалятись, та і немає чим.
З того часу горобчики жили дружно. А якщо і кортіло деколи похвалитись, то одразу згадували про свої хвостики, які залишились у Муркових лапах.
