Опис оранти в софії київській

- Алло, привіт, Марино, як справи? Ти чому не була в школі?
- Алло, привіт! Справи погано, бо я захворіла, страшенно болить горло, і температура!
- Ого, нічого собі, співчуваю, я, напевне, заважаю тобі. 
- Ні, мені вже краще, і це добре, що ти телефонуєш, бо я тут сумую. Розкажи щось, як справи в школі? 
- В школі без тебе погано! Немає з ким поговорити, сиджу сама/сам(обирайте самі, на ваш розсуд) за партою. А в загалі вже готуємось до Нового року.
- Ясно, нічого собі, я  теж хочу! Але в мене немає ролі, так?
- Чому це? Я випросила в учительки сценку для нас з тобою, там дуже цікаві слова, хотіла прийти до тебе, але думала, що тебе немає вдома.  
-  Приходь до мене, коли захочеш, потренуємось!
- Не проти, якщо я прийду через 2 години тебе провідати?
- Звісно! Приходь, буду дуже рада! 
- Тоді чекай мене. Нам бабуся передала смачне малинове варення, я принесу тобі! 
- Нічого собі, раз в житті куштувала справжнє домашнє варення. 
- Тоді з*їси ще, бувай, чека й в гості, і не сумуй поки мене не буде! 
- Добре, бувай, чекаю тебе! 

«Айвенго» - це історичний роман. Але вивчати по ньому історію, мабуть, не слід. Цей роман є відтворенням пам'яті про події, а не самих подій. А спогади завжди якоюсь мірою викривлені. І з цим нічого не вдієш. 
Через те навіть справжні історичні особи не такі, як були. Король Річард або його брат, наприклад. Перекривлені авторською волею і легендарні герої Робін Гуд та його весела компанія. А про тих, хто створений авторською уявою, нема що й казати. 
Цікаво гати за розмаїттям подій, які щедро подав автор у романі. Тут усього багато. Ось приходить в батьківський дім ніким не впізнаний син. Його впізнають тільки раби — як колись Одіссея. Повертається без почту і пишноти законний король, владу якого визнають тільки веселі розбійники Робін Гуда. Домагається кохання прекрасної єврейки лицар Храму. Інший лицар захоплює у полон свого пораненого супротивника та осіб, які його супроводжували. 
Ось на такі події багата книга. Все це, напевно, навмисно перебільшено, але так треба для того, щоб читач змії пристати на той чи інший бік. І ми, знаючи достеменно, що все це фантазія автора, обираємо свою позицію у інтригах, які розпочинають принц Джон та його прибічники. 
Письменник чітко дає нам зрозуміти, хто йому любий, а хто осоружний. 
Річард Левине Серце — справжній герой і король усіх англійців. Навіть тих, хто тихесенько ласує дичиною у заповідних лісах. Усе найкраще,втілено в ньому. А протистоїть йому рідний брат, який не любить свого народу та боїться його. Джон постає як іноземець, якому потрібні лише здобич і влада. 
Хрестоносець Айвенго, який все зробив для визволення Святого Гроба і захисту свого сюзерена, протистоїть храмовнику, для якого нема нічого святого, крім його власних бажань та багатства. 
Можна продовжити це співставлення, але, мабуть, досить. Краще сказати, що ці люди за будь-яких умов не зможуть домовитися. Як вода і вогонь. 
Саме тому їхня війна буде жорстокою. Перший час перевагу матимуть темні сили. Так завжди буває. Вони перші завдають удару у вигідний для них час. Жодні моральні правила їм не заважають. Але зло завжди обертається проти того, хто його скоїв. 
Так сталося і в романі Вальтера Скотта. 
Як завжди у пригодницьких романах, порок має бути покараний ще за життя добрих героїв. Тоді читач сам, можливо, повстане проти чла, із яким кожний із нас зіштовхується у житті. Проте це вже інша пригода й інша історія.