1. Простий дієслівний присудок ужито в реченні А) Суха морська трава може шелестіти під ногами.
Б) Село стоїть у всій своїй одвічній красі, душевній просвітленості.
В) Нам треба триматись разом.
Г) На Великдень перший раз зозуля може закувати.
2. Складений дієслівний присудок вжито в реченні
А) Поговорили на раді та й розійшлись, забули.
Б) На Січ почали вчащати посли від турка.
В) Давнє золото було розміняно на мідяки дрібних, а інколи приватних починань.
Г) Турки рідко користались із рушниць.
3. В якому з поданих речень є іменний складений присудок
А) Земля почала зеленіти тендітною травою.
Б) Я вірші почав писать під вечір золотий.
В) Як прагне людство в злагоді іти назустріч сонцю, радості й труду!
Г) Ми чисті перед совістю, нащадками й планетою.
4. Іменну частину складеного присудка виражено прикметником у реченні
А) А церква й довкола церкви – мов великий живий квітник.
Б) Що в тебе вийшло – тарантас чи дишло?
В) Добре діло – правду говорити сміло.
Г) Вечір був м’який, теплий, настояний на степових пахощах.
Д) Мабуть, природа створила хлібну зернину в мить високого натхнення , яке
витратила вона й на саму людину.
5. Складений дієслівний присудок ужито в реченні
А) Почало рясно осипатися на бульварах Києва жовтогаряче листя.
Б) І в чи не найголовнішому слові нашої мови „життя” предки не лише воздали
заслужену хвалу житу-годувальнику, а й визнали його правічні заслуги в долі людства.
В) І в зернину, у цей маленький тугий злиточок матерії, стільки вкладено
життєвої енергії, добра, безсмертя, що його таїна й досі здається нам магічною.
Г) Людей, які прийшли з доброю місією, із чистим серцем чи доброю новиною на
нашій землі завжди зустрічали з хлібиною на вишитому рушничку.
Д) Одвічним спокоєм, урівноваженістю віяло від усього, що впадало Григорію в
око.​

Тема: сполучники
є сполучники сурядності та підрядності.
в свою чергу сполучники сурядності діляться на
*єднальні ( і, та , і...і... ані...ані... )
*протиставні (а, але, проте, зате)
*розділові (або, чи, хоч, чи...чи, хоч...хоч)
сполучникі підрядності поділяються на:
*часові (коли, як, доки, перед тим як)
*причинові (бо, тому що, через те що)
*мети (щоб, для того щоб, аби)
*умовні (як, якщо, якби, коли б)
*допустові (хоч, дарма що, хай)
*порівняльні (як, наче, неначе, мов, мовби)
*з"ясувальні (що, щоб, як)
*наслідкові (так що)

зате (але) - Взимку холодно, зате(але) комарі не кусають.(спол)
за те сварилась на Миколу мати, що той шкоди наробив.(однозвучні слова)
я теж (також) дотримуюсь такої думки.(сполучник)
він говорив те ж, що й інші свідки.(однозвучні слова)
якби ви знали, паничі!(сполучник)
як би там не було, але він все одно виконав д/з.(однозвучні слова)
марічка чекала подругу, щоб разом піти гуляти. (сполучник)
що б він не робив - все у нього виходило( однозвучні слова)

Заходила ніч.  Кудись ховаються останні шуми й гуки  літньої

днини. Не погасло ще на заходічервоне зарево, а вже над ним  зажевріла вечірня зоря.  А місяць зразу ожив і засвітився білим чарівним  огнем.  

Ринуло з неба  море  світла. Над  степом промайнув незрячий сон.  Ніч зайшла.  Маленькою хмаринкою темніє над  яром у степу  хуторець.  Синіють  хатки. У яр потяглися тіні.  Тихо в хуторі. Серпи, коси, вози, збруя — усе лежить коло хат. Стіжки свіжої  пашні,  тягнуться ниви з блискучою стернею.  На нивах темніють снопи, стелються  покоси і стоять  клапті недокошеної пшениці.

А над усім густо стелеться дух свіжого сіна.

Розкошами, красою віє над степом…

У яру тихо й сумно. Світить  місяць. Розтягнулися  довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб попливли проти  місяця  тіні. Запирскало щось…  Воли. За волами виринула  волохата постать.  На голові в неї  якесь ганчір’я, довга свита ,  на ногах великі  чоботи, а в руках

— батіг. З купи ганчірок визирає  дівоче личко з   великими очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура  й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились. Стоїть і осміхається.  Затремтіло зразу  повітря, і зграї срібних звуків полетіли яром і далеко кругом заснували степ.  Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі слова

пісні:

Яром, яром, пшениченька ланом,

Горою овес.

Не по правді, молодий козаче,

Зо мною живеш…

Слова  оддалися голосною луною.  Дівчина замовкла і схилила голову. Стало тихо. Тільки десь  далеко завмирали останні одголоси пісні.

Верби стоять непорушно. Крізь їх віти  визирають  зорі.  Дівчина звела  очі й вдивлялася ними в сріблясту далечінь.  Здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала головою. Знову  зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. Дівчина заплющила  очі.  І ввижається, що  вона дочка багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії  килими, дукачі срібні… Але не хоче її любити козак  молодий. Він у  пишному вбранні. Під ним грає кінь вороний з  золотимиі підковами, срібними стременами.  Сидить козак на коні  перед нею, а вона стоїть  перед ним засмучена та  стиха докоряє йому, що не  по правді він з нею  живе…  Тужить, розливається  голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу  оповідання  про дівчину та зрадливого козака.