ЗРОБИТИ СИНТАКСИЧНИЙ РОЗБІР. Земля ще не протрехла від дощу а косарі поспішаючи впоратись з урожаєм уже таборились

Чутливою була душа Тараса Шевченка. Пекучого болю завдавали поетові-гуманісту страждання народу, безмежною ненавистю до гнобителів було сповнене його серце. Саме тому одним з перших залунав голос митця проти воєнних дій російського уряду на Кавказі в XIX столітті. У контексті творів російських письменників, які возвеличували "покорителей Кавказа", вражаючим протестом сприйнялась поема генія України "Кавказ", у якій автор не тільки виступив проти надмірної жорстокості завойовників, а й засудив загарбницьку політику самодержавної Росії.
Іван Франко назвав поему "Кавказ" "одним величезним вибухом чуття". Справді, імпульсом до написання цього твору стали емоції і переживання автора з приводу подій, що відбувалися на Кавказі, і загибелі в бою його товариша Якова де Бальмена. Саме звістка про смерть друга стала поштовхом до створення поеми. Таким чином, у творі розкривається тема особистого переживання ліричного героя, що переплітається з переживаннями, викликаними політикою геноциду царського уряду на Кавказі.
Автор вдається до прийому перевтілення ліричного героя, внаслідок якого створює монолог колонізатора, що є пародією на царські маніфести, які вихваляли Російську імперію. Колонізатор закликав приєднуватися до імперії, в якій все є і багато чому можна навчитися: "зорі лічити", "гречку сіяти", і програвати людей в карти або "по закону" продавати. Засобами пародії автор в монолозі колонізатора розкриває сутність політики і світосприйняття царського уряду. Так, колонізатор щиро дивується, чому народи не "повинні платити за сонце", а далі вихваляється, що у них все є: МОЖНО ???

Слід сказати, що головний герой цього оповідання вийшов у письменника таким собі типовим образом лінькуватого заможного селянина, якого не цікаве нічого, крім особистого благополуччя. Павлусь – основний персонаж твору, ріс залюбленим и зніженим. Його навіть не випускали з хати, бо боялися, що восени та взимку він перегріється, а весною і влітку сонце напече йому голову. Виріс він лінькуватим парубком, який нічого не хотів робити, лише їв та спав. Усі односельці вважали Павлуся щасливим, але, на мій погляд, це не щастя було, а звичайна вдача. І якщо з Павлусевими помічниками щось би трапилося і він втратив усе своє багатство, він вряд би вижив, бо жодного дня не працював і навіть не знав, яким трудом досягається гарний добробут.