Іван Франко написав багато чудових казок для дітей. Вони цікаві та повчальні.
«Фарбований лис» - одна із них. Головний герой твору – Лис Микита. Він має багато добрих рис. Він розумно уникав пасток, що готували для нього стрільці. Сміливий, спритний та вигадливий , коли треба знайти поживу не тільки для себе, а й для інших: він «ніколи не вертав з порожніми руками». Але дуже скоро загордився, став самовпевненим та хвальком, що завжди приводить до лиха. Не оминуло воно і Лиса. Швидко втікав від небезпеки, щоб його не наздогнали. Мудрість та хитрість до йому виплутатись зі складного становища: він заховався у діжці. Втомлений, терпляче чекав вечора серед їдкого запаху. Щире здивування переповнило Лиса від нового вигляду. І тільки небезпека минула, знову проявились найгірші риси: хитрість, брехливість, нечесність, хвалькуватість. Тому, коли відкрилась правда, сумна доля чекала Микиту - розлючені та обурені звірі пошматували його. Так зло було покарано.
На мою думку, Іван Франко надав рисами Лиса , що звір багато в чому подібний на людей. Казка вчить бути чесними, оптимістами, знаходити вихід у складних ситуаціях, поважати інших. Ось що я можу сказати про Лиса Микиту. Думаю щось підійде
Природа в житті людини відіграє як матеріальне, так і духовне значення. Матеріальне, бо власне природа дає нам їжу, житло, одяг. І здавалося б, ця думка дуже проста, тому, дотримуючись цього погляду, людина повинна б бути вдячною природі. Якщо немає такого почуття, то принаймні треба розуміти таку просту річ: не доглядаючи, не удобрюючи поле, нічого сподіватися, що наступного року в тебе буде хліб на столі.
Духовне значення природи в житті людини, на мою думку, почало втрачатися давно, коли людина стала більше приділяти уваги собі, своєму внутрішньому світу, а не своїм стосункам із зовнішнім світом. Колись дайбожичі, або язичники, не відділяли себе від природи, вони жили в ній і з нею. І характер поведінки, і навіть одяг були гармонійними з природою. Нині ж, чим більше викликів ми робимо, наприклад, у одязі, чим більше ми дотримуємося певної моди, а не гармонійного поєднання зручного й естетичного, тим більше ми відділяємося від природи. Природа не стає нам матір'ю, ким вона була для наших пращурів. А ми, як ті невиховані безбатченки, поводимося непристойно й ненависно. Терпіння природи не безмежне. Вона буде протестувати й посилатиме нам страшні попередження, наприклад Чорнобильська трагедія — це одне з таких попереджень. Та все ж таки я вірю в духовне відродження людини, адже вона приходить у цей світ безгрішним малям. Треба тільки частіше нагадувати людям, що вони — діти природи, її маленька частка.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
