1. Жалілася свиня: "Ніяк не розумію, за що так люди хвалять Солов'я?"
2. "Добрий вечір,- сказав він, проходячи у ворота.- Чи у тебе, Маріє, усе тут гаразд?"
3. "Денисе, відтепер кажи: пройшов Крим, Рим і будапештські труби",- не втримався Хаєцький.
4. Прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, господаря викликати: "Вийди-вийди, господарю, подивися на кошару".
5. "Христе, тікаймо!"-твердо й рішуче ла до неї Олеся.
6. "Це я, ваш Пірат, впізнаєте?- гавкав він крізь сльози.- О який я щасливий!"
Основними тут є правила про розміщення розділових знаків для передачі прямої мови та слів автора:
1. Коли слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, пряма мова береться в лапки і пишеться з великої букви. Речення закінчується потрібним за змістом розділовим знаком (знак оклику, знак питання, три крапки) А: «П (!?)»
2. Коли пряма мова стоїть перед словами автора, то вона береться в лапки, після неї ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки) і тире. Слова автора при цьому пишуться з малої букви «П», — а.
3. Коли пряма мова розривається словами автора, то початок і кінець прямої мови береться в лапки. Крім того:
а) коли слова автора розділяють пряму мову, то вони з обох боків виділяються комами і тире «П, — а, — п»
б) коли слова автора розділяють пряму мову на межі двох речень, то після першої частини прямої мови ставиться необхідний знак (кома, знак питання, знак оклику, три крапки) і тире, а після слів автора — крапка і тире. Друге речення прямої мови пишеться з великої букви. Лапки закриваються після прямої мови. «П! — а. — П...»
в) коли одна частина слів автора належить до першої частини прямої мови (що стоїть до розриву), а друга — до другої, то після слів автора ставиться двокрапка і тире, пряма мова продовжується з великої літери. «П! — а: — П»
4. Коли слова автора розриваються прямою мовою, то після слів автора ставиться двокрапка, пряма мова береться в лапки, а після неї ставиться необхідний розділовий знак (кома, знак питання, знак оклику, три крапки) А: «П», а.
У кожного народу є свої традиції. Їх історія сягає в глибину віків, поєднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту.
В останні роки ми часто звертаємося до традицій, бо усвідомлюємо себе частиною великого народу з багатющими надбаннями культури. Той, хто не знає своєї культури і цурається своєї мови, не може з пошаною ставитись і до культури інших народів.
Усвідомлення своєї причетності до великого народу — є усвідомленням себе самого, усвідомленням своєї значимості в світі.
Моє перше ознайомлення з народними традиціями відбулося давно, коли я був ще дуже малим.
Було мені років п’ять-шість, коли я сам свідомо поніс вечерю до свого хрещеного. Тепер я знаю, що було це на Святвечір перед Різдвом. Надворі вже стемніло, але ніхто не боявся темряви, дітей було дуже багато, хто ніс вечерю до родичів, а хто — колядував. Тоді я вперше почув колядки. Прийшовши додому, намагався згадати почуте на вулиці, але не зміг. Моя прабабуся розтлумачила мені і значення слів із почутої колядки, і самого обряду.
