Святе слово
Сьогодні мати почала діставати з комори, зі скрині, з сипанки, з-під сволока і навіть із-за божниці свої вузлики. У них лежало все те, що далі зійде, зацвіте, закрасується й перев’ється по всьому городі: огірки, квасоля біла, ряба й фіалкова, безлуский горох, турецький біб, чорне просо на розвод, кукурудза жовта й червона, капуста, буряки, мак, морква, петрушка, цибуля, часник, соняшник, кручені паничі, чорнобривці, гвоздика і ще всяка всячина.
В її устах і душі насіння було святим словом. І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками: нестатками й злиднями,- проте нічого так не любила, як землю. Мати вірила, що земля усе знає, що вона може гніватись і бути доброю. На самоті вона тихенько розмовляла з землею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледачого.
