Привіт, сьогодні я хочу розповісти вам про місто камянець подільський.що на хмельниччині.це мальовниче місто яке збагачене неймовірними архітекрурними памятками. довгими мостами та чудовими краєвидами..камянець подільський у 15-17 столітті був одним з центральних міст боротьби..у цьому місті на той час проживало велика кількість різного населення це і татари..турки..поляки..литовці..росіяни..українці..болгари...білоруси та інші...у камянці є висока та знаменита на усю україну ратуша..біля якої завжди багато туристів..також є турецький міст, але найзнаменитіша це камянець-подільська фортеця яка налічує собою 9 веж...щорічно у цьому місті проводиться парад наречених, рок-фестиваль республіка та багато іншого..камянець-подільський це те місце де приємно побувати і не соромно згадувати!
Горіх і каштан На краю лісу росли горіх і каштан. Одного ранку проснувся горіх, дивиться - каштан увесь білий. - Звідки в тебе така гарна одіж? - радіючи за нього, запитав горіх. - Це цвіт, - гордо відповів каштан. – В тебе такого не буде. Горіх зітхнув. - О-о! Який чудовий в каштана цвіт! То діти завітали до лісу і милувались каштаном. На горіха ніхто й не глянув. Як каштан відцвів, горіх зацвів. Його цвіт був дуже скромний. Каштан глянув і відвернувся: «Аж соромно рости поряд. Що подумають, коли дізнаються про те, що він мій друг?» Пройшов час... На обох деревах з’явились зелені плоди. Згодом на горіх почали сідати птахи і клювати їх. Ті зривались з гілок, падали на землю. Каштан сміявся: - Дивись! Моїх не чіпають. Бояться. Подивився горіх, а вони обсипані зеленими колючками. Дійсно страшно. Глянув на свої, а ті гладесенькі, беззахисні. Зітхнув бідолаха та мовчки порадів за друга. Наступила осінь. Почали плоди обпадати. Зелена шкурка на них лопалась. Нападало їх так багато, що землю вкрили. Глянув каштан вниз, і каже з погордою: - Ось ці гарні - мої, а ті всі решту - твої. Горіх і собі глянув… А там серед гладеньких рудих каштанів валялись зморщені горіхи. Зітхнув горіх і промовчав. - Ой! Які гарні каштанчики! – раптом почули. Це знову були діти. Вони похапцем збирали каштани. - Ох, ці діти! – промовив хтось поряд. - Збирайте горіхи, в них такі смачні зернятка. Глянули друзі, а ж то дорослі надійшли. - Ой! Правда! Я так люблю горішки! - вигукнув хтось з дітей. - І я! І я! – загукала малеча. Вони висипали каштани і почали набивати кишені горіхами. Через хвилю на землі валялись лиш нікому не потрібні каштани. - Тату! А що ж буде з ними? - запитав хтось. - Та, напевне, дикі свині з’їдять. Жаль стало горіху каштана. Хотів підбадьорити його, та той знову відвернувся. Тепер від сорому…
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
