Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був узірцем людської працьовитості. (2) Він пройшов крізь віки, він і нині усимволізовуе чистоту почуттів. (3) Хліб-сіль на вишитому рушникові були високою ознакою гостинності українського, як і інших сyeідніх народів. (4) Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню слов'янську святиню. (5) Цей звичай пройшов віки, став доброю традицією в наш час. (За В. Скуратiвським) 11. Позначтe pечення, у яких наявні однорідні присудки.​

Н. п’ять тисяч вісімсот тридцять сім
Р. п’ятьох тисяч восьмисот тридцяти (тридцятьох) семи (сімох)
Д. п’ятьом тисячам восьмистам тридцяти (тридцятьом) семи (сімом)
З. п’ять тисяч вісімсот тридцять сім / п’ятьох тисяч вісімсот тридцятьох сімох
О. п’ятьма тисячами вісьмастами тридцятьма сімома
М. на … п’ятьох тисячах восьмистах тридцяти (тридцятьох) семи (сімох)

Н. три мільйона шість тисяч дев’яносто дев’ять
Р. трьох мільйонів шести (шістьох) тисяч дев’яноста дев’яти (дев’ятьох)
Д. трьом мільйонам шести (шістьом) тисячам дев’яноста дев’яти (дев’ятьом)
З. три мільйона шість тисяч дев’яносто дев’ять / трьох мільйонів шістьох тисяч дев’яноста дев’ятьох
О. трьома мільйонами шістьма (шістьома) тисячами дев’яноста дев’ятьма (дев’ятьома)
М. на … трьох мільйонах шести (шістьох) тисячах дев’яноста дев’яти (дев’ятьох)

Н. чотирнадцять тисяч двісті три
Р. чотирнадцяти (чотирнадцятьох) тисяч двохсот трьох
Д. чотирнадцяти (чотирнадцятьом) тисячам двомстам трьом
З. чотирнадцять тисяч двісті три / чотирнадцятьох тисяч двісті трьох
О. чотирнадцятьма тисячами двомастами трьома
М. на … чотирнадцяти (чотирнадцятьох) тисячах двохстах трьох

Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника здавалися мені дивовижними. Я довго шукав свій клас, тому ввійшов до нього майже останнім. Сісти довелося на останній парті. Почав хвилюватися, що не почую вчителя, що не вистачить підручника. Так і сталося. Після привітання учителька почала роздавати по дві книжки на кожну парту. Всі жадібно хапали, починали невміло читати і милуватися малюнками. «Зараз дійде черга й до мене», — казав я собі. Аж ось на парту учителька поклала всього один підручник, який довелося ділити з синьооким дівчиськом. Чомусь тоді мене ця подія дуже засмутила, а сльози, як я їх не ковтав, все-таки покотилися. Як пізніше з'ясувалося, ту дівчинку, що не пройнялася моїм горем, звали Даринкою. Тоді вона мені якось іронічно й байдуже ла: «Ну, забери той Буквар, якщо хочеш, я його давно вже прочитала з бабусею». Навіть не знаю, що мене тоді більше вразило: те, що підручника не вистачило, чи те, що я ніколи ще не читав того Букваря.