Написать життеву іисторию з фразеологизмамы

1. Усі слова є прислівниками в рядку

А стрімголов, змалечку, вперемішку, босоніж

Б стромляючи, важко, легко, спересердя

В не раз, зроду-віку, до дому, час від часу

Г щосили, казна-звідки, будь-де, давній

Д стрімкий, босоногий, малий, перемішаний

2. Виділене слово є прислівником у реченні

А Старому та хворому годи завше, як малому.

Б Мені стало якось ніяково.

В Тоді на Волині було невеличке село.

Г Стояла собі у полі, коло гаю, одна козача пасіка.

Д Він говорив, не поспішаючи нікуди.

3. Прислівник пишеться разом у рядку

А (на)жаль

Б (без)кінця

В (спокон)віків

Г (до)вподоби

Д (до)побачення

4. Прислівник виступає обставиною в реченні

А Неподалік від озера будинок відпочинку.

Б У лісочку було прохолодно.

В Вона зробила це мимохідь.

Г У будинку неподалік світилося.

Д Наша подорож була вдалою.

5. Усі прислівники належать до одного розряду за значенням у рядку

А тепло, таємно, дуже близько

Б вночі, швидко, жартома, хитро

В довкола, згори, торік, зопалу

Г здалеку, насухо, уранці, туди

Д спросоння, згарячу, спересердя, навмання

6. Усі прислівники вищого ступеня в рядку

А помітніше, куди веселіше, гарячіше, якнайтепліше

Б важливіше, якнайменше, менш вдало, краще

В глибше, трохи важче, вище, гірше

Г ширше, трохи швидше, щонайгірше, багатше

Д неспокійніше, найгрізніше, ще ніжніше, сумніше

7. Позначте рядок із прислівниками, від яких не можна утворити ступені порівняння

А гарно, багато, далеко, рішуче

Б наспіх, зопалу, навмисне, спросоння

В дорого, голосно, вузько, дбайливо

Г глибоко, рано, швидко, лукаво

Д вільно, дивно, сумно, коротко

8. Усі прислівники пишуться разом у рядку

А на/похваті, по/ночі, у/розтіч, на/жаль

Б в/щерть, за/світла, на/виворіт, на/провесні

В од/віку, з/переляку, на/відріз, з/гарячу

Г на/взнак, в/подорож, до/речі, що/духу

Д с/підлоба, на/двоє, по/змозі, з/надвору

9. Усі прислівники пишуться через дефіс у рядку

А пліч/о/пліч, з давніх/давен, день/у/день, по/латині

Б на/гора, коли/не/коли, без кінця/краю, де/небудь

В віч/на/віч, по/простому, сам/на/сам, хтозна/коли

Г ледве/ледве, по/праву, по/друге, як/не/як

Д більш/менш, раз/по/раз, будь/коли, десь/не/десь

10. Усі прислівники пишуться окремо в рядку

А (до)лиця, (уві)сні, (на)гора

Б (на)віку, (що)години, (в)зимку

В (на)льоту, (на)підпитку, (до)вподоби

Г (до)речі, (через)силу, (без)сліду

Д (по)руч, (в)літку, (до)вкола

11. Виділене слово є прислівником у рядку

А подарувати на/память

Б піднятися на/гору Кіліманджаро

В в/день народження

Г спати в/день

Д постукати в/останні двері

12. Виділене слово є прислівником у рядку

А в/горі проклали тунель

Б бігати по/весняному льодку

В по/сусідському полю бігти

Г у/двох кишенях

Д йти на/зустріч

Правильні відповіді:

1 - А

2 - А

3 - Б

4 - В

5 - Д

6 - В

7 - Б

8 - Б

9 - Б

10 - Г

11-Г

12 - Д

Багато славних сторінок має історія України. Ця земля колись була уособленням волі. Кріпаки XIX сторіччя ще пам’ятали про те, що предки їх були козаками, які не визнавали над собою жодної влади, нав’язуваної силою. Вони самі обирали собі гетьманів та отаманів серед тих, хто на їх думку був цього достойний. А слава про козацькі походи йшла далеко за межі українських земель.

Шевченко, якому боляче було дивитися на своїх земляків, що гнулися у панському ярмі, намагається збудити свідомість українців і звертає свій погляд до тих часів, коли

…в Україні запорожці вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю.

На жаль, єдиною згадкою про ці події зараз є тільки високі могили, у яких спочивають козацькі тіла. Можливо, одна з них і належить запорозькому отаману Іванові Підкові. Шевченко не дотримується у своєму творі історичної правди, бо відомостей про участь Підкови у морських козацьких походах немає. А сам він, хоч і був на Запорожжі, але потім став молдавським господарем і керівником визвольної боротьби проти турецько-татарських загарбників і молдавських феодалів у XVII сторіччі. Але для поета важливо відтворити у творі образ запорозького отамана, а його ім’я та реальне існування не так і важливі.

Козаки, що вибиралися у далекі походи по Чорному морю, безстрашно боролися як із турками, так і з морською стихією, бо «синє море звірюкою то стогне, то виє». Мужності і завзяття їм додавало і те, що поруч з ними був їхній отаман, якого вони обирали самі, а це означає, що вони повністю довіряли цій людині, могли довірити їй своє життя. Їм і не важливо, куди їхати, бо Підкова (їх отаман) «веде, куди знає». Вони, не задумуючись, навіть змінюють свій маршрут, бо отаман вирішив їхати не до Синопу, а у Цар — град. Цікаво, як Підкова віддає свої розпорядження: досить йому тільки підняти свою шапку, як усі човни зупинилися, щоб вислухати свого «батька отамана», як вони його називають.