- Привіт, Оленко. Як справи? Тільки кажи швидше, бо я до школи йду.
- Привіт, Марусю, все добре. А чого ти так пізно йдеш до школи?
- Чого це пізно? Зараз же сьома ранку!
- Ти помиляєшся, Оленко. Зараз сьома вечора.
- Та невже. І дійсно, на телефоні написано, що зараз дев’ятнадцята година.
- Як ти могла ранок з вечором переплутати?
- Сьогодні після тренування я прилягла подрімати. А коли прокинулась, вирішила, що вже ранок.
- То ти й поснідати встигла?
- Уяви, так. Оце дивна історія сталась.
- Навпаки не дивна, а дуже весела. Вертайся скоріш додому, бо скоро стане темно. Та й школа вже зачинена.
- Дякую, дуже добре, що тебе зустріла. На все добре!
- Бувай!
Объяснение:
Ще назва є, а річки вже немає.
Усохли верби, вижовкли рови,
і дика качка тоскно обминає
рудиментарні залишки багви.
І тільки степ, і тільки спека, спека,
і озерявин проблески скупі.
І той у небі зморений лелека,
і те гніздо лелече на стовпі.
Куди ти ділась, річенько? Воскресни!
У берегів потріскались вуста.
Барвистих лук не знають твої весни,
і світить спека ребрами моста.
Стоять мости над мертвими річками.
Лелека зробить декілька кругів.
Очерети із чорними свічками
ідуть уздовж колишніх берегів.