ответ: Іноді стається так, що одна людина жертвує своїм життям заради чогось, наприклад, щоб врятувати ынших. Коли людина жертвує своїм життям, сама вона гине. Це жахливо. Життя - це найцінніше, що є у світі.
Тому я вважаю, що ціль, варта такої жертви, повинна бути дуже значною. Немає сенсу ризикувати життям, щоб врятувати якейсь майно або гроші. Гроші можна заробити, майно придбати. А ось другого життя не буде, якщо не пощастить і ти його втратиш.
Як я вже казав, найбільша цінність - це саме життя. Тобто я вважаю, ризикувати життям варто тільки заради іншого життя - щоб врятувати людину або людей. Витягти когось з вогню пожежі або потопаючого з води - це гідна ціль для того, щоб ризикнути власним життям. Тому рятівників та пожежників називають людьми героїчних професій. А ще люди ризикують життям під час бойових дій. Захищати свою Вітчизну від ворогів - це дуже благородно і почесно
Жили собі чоловік та жінка. Усього в них було доволі. Свого сина єдиного вони шанували й пестили, особливо мати. Усе, що забажає, виконували, не давали й пилинці впасти.
Доріс Павлусь до парубка, зробився гладким та опецькуватим, тільки руки в нього білі й ніжні, бо ніколи роботи не знали. Чоловік картав жінку — навіщо такого лінивого виростили, що з ним буде, як їх не стане. Мати відповідала, що на все воля Божа.
Якось Павлусь уночі розвередувався — захотів меду. Мати побігла по селу шукати, ледве випросила. Прибігла, а синок уже й спить. Через той мед занедужала мати, й не стало її. За нею й батько пішов.
А Павлусеві все одно добре. Стали за ним доглядати наймит і наймичка, що їх господиня просила колись. Щастя, як горох, так і сипалося на парубка. У господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою. Павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на вечорниці йти.
Якось на Зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. Вирішили попросити Павла, щоб він пішов із ними на щастя. Той не "хотів і сказав, що як Бог дасть, то й у вікно вкине.
Ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. Аж бачать — лежить здохлий хорт. Вирішили взяти його на дрючок та й укинути Павлові у вікно заради жарту. Так і зробили. Кинули собаку, а з нього як посипляться дукати! Парубки хотіли забрати, а наймит не дав. І Павло сказав, що це йому Бог у вікно вкинув, як він і казав.
Щастя не залишало Павлуся. Знайшлася хороша дівчина, одружилися вони, народилися у них гарні діточки.
