Ходили невідомими стежками, приглядаючись до чудових пейзажів. Якось зіткнулись з ведемедем, що, байдуже зиркнувши на нас, почвалав у малинові зарості.
Ми, ясна річ, несамовито заверещали й чимдуж дали драла, хоч потім від душі сміялися з свого переляку, бо нещасна тварина від того вереску спершу застигла на місці, а далі й собі кинулася навтікача в інший бік.
