-Доброго дня, Тетяна Іванівна!
-Доброго дня, Сидоров.Ти такий дорослий!
-Як ваши справи, учні гарно навчаються?
-Дмитрику, ти ж знаєш, ніхто не бажає зараз вчитися.Всім треба все й одразу.
-Я теж не хотів вчити українську, а зараз завжди про вас думаю, коли мені треба документи українською написати.
-То як, правильно пишеш?
-Так, мені всі наші менеджери заздрять.Ніхто так не вміє,як я.Дякувати вам, Тетяно Іванівно.
-Нема за що.Скоро буду твого сина Петрика навчати.
-Так, так.
-До побачення, Дмитрик.
-До побачення.
- О! Доброго дня, люба наша Маріє Іванівно! Яка приємна зустріч!
- Доброго дня, Сергійку, і я також рада бачити тебе!
- Десять років минуло як ми з Вами не бачилися. Як роки летять, а ви все така ж - зовсім не змінилися.
- Так-так - летять роки. Ти дуже змужнів - справжній богатир.
- Дякую. Як Ваш справи, Маріє Іванівно, все ще в школі працюєте?
- Так - у школі. Скільки років минуло, а Ваш клас і досі памятаю, ніби вчора. А ти як у житті влаштувався? Чи все в тебе гаразд?
- Усе як і у всіх - дім, сім'я, робота. На життя не скаржуся.
- То й добре, що все гаразд, нехай вдаче тебе й надалі не залишає. Дуже приємно було тебе знову побачити.
- Мені також приємно. І вам всього найкращого у житті! До побачення.
