Відповідь:
1) тої - жін рід, однина, родовий відм., яка (ж. р., наз. відм., однина
2) дехто - спільний рід, однина, називний відм., та - жін.р., однина, називний, ті - множина, називний,
3) деякі - множина, рід визн не можна, називний,
4) усяк - чоловічий, однина, називний, чого-небудь - родовий в., однина, середній р.
5) щось - серед.р., однина, називний
6) це - сер. р., однина, називний, все - множина, рід не визначається, називний, сер.р., якійсь - ж. Р., давальний, однина, я - однина, називний, спільн. Р. , якій - ж. Р., давальний, однина
7) ми - множина, спільний р, називний, рід не визначити,
8) ії - однина, жін р, родовий
Пояснення:
Шторм на морі
Я прокинувся вдосвіта від якогось невиразного гулу.
Кинувся до вікна. Крізь світанковий морок побачив, як гойдаються дерева під могутніми ударами рвучкого вітру. Почув, як важко й нестримно стугонить море. Уночі почався шторм.
Заснути я вже не міг. Я люблю море завжди, а надто, коли воно штормить. Одразу ж вирішив, що в школу виберуся з дому раніше, щоб ще завернути до берега та помилуватися штормом.
Ледве діждався, поки повставали тато й мама. Мама почала готувати сніданок, але мені не терпілось. Коли спішиш, то й п’ять хвилин здаються тобі вічністю.
Під яскравим ранковим сонцем, під зовсім чистим, без жодної хмаринки небом від берега і до молочно-синьої смужки небосхилу гойдалося море. Гналися одна за одною високі хвилі. Вода була в одному місці темна, в другому — сіро-зелена, а в третьому — чорно-синя. Коли по ній пробігав дужий і пружний вітер, вона швидко міняла свої кольори. Схоже було, ніби поверхня води знизу, з самих морських глибин, освітлюється різнобарвними вогнями.
Бувають шторми з чорним низьким небом, з важкими кошлатими хмарами, з густими й холодними дощами. Тоді море — темне, люте і неприступне.
А це був сонячний шторм. Сонячний і іскристий. Вода манила до себе. Хотілося роздягтись і кинутись в оту веселу, дзвінку водоверть.
Водночас два предмети привернули мою увагу. Перший — то парусник, що йшов з моря. Я впізнав парусно-моторну шхуну «Зоря», вона часто погойдувалась у бухті на якорі або на тросах біля причалу. Але зараз цей парусник, немов велетенський птах з білими крилами, стрімко мчав до берега. Вітер і хвилі гойдали його, клали на обидва борти, він занурювався носом глибоко у воду, провалювався серед хвиль так, що було видно лише вершечок клівера, а згодом знову вискакував на гребінь хвилі і линув-линув на всіх парусах.
Друге, що привернуло мою увагу, був собака. Великий каштановий собака з красивим пухнастим хвостом. Він стояв на причалі і безвідривно дивився у море, на парусник.
