у мене вдома вже два роки живе сухопутна черепаха люся. на сімейній раді ми вирішили, що не будемо її садити в акваріум або в якусь коробку, адже тварині, як і людині, потрібна свобода. люся у нас дуже волелюбна черепаха. вона повзає, де хоче і спить, коли захоче.
коли люся хоче їсти, вона виповзає на середину кухні, підводиться на передні лапи, витягає голову і крутить нею по сторонах. якби вона вміла говорити, вона б сказала: «люди, ви не бачите, я голодна! » люся дуже любить капусту, яблука, моркву і сиру картоплю.
одного разу вночі я вийшла на кухню попити, не включила світло і ледь не наступила на черепаху. я дуже злякалася, навіть підстрибнула, а люся проповзла мимо, не звернувши на мене жодної уваги.
повзає люся дуже швидко, зовсім не як черепаха. якщо у неї є якась мета і вона до неї прагне, за нею не наздогнати. іноді вона де-небудь ховається, і ми її всією сім’єю розшукуємо. у такі хвилини ми шкодуємо, що наша люся не вміє вимовляти які-небудь звуки (наприклад, гавкати, нявкати або щось ще).
а навчила мене люся доброти . турботи про когось опруч себе . тому,хто цього потребує. навчила цінувати дружбу .
моя люся дуже розумна і красива черепаха, і я її дуже люблю!
можна підставити іншу тваринку
З багатьох античних міфів мене найбільш вразив міф про Прометея, який вкрав у богів вогонь, щоб передати його людям, і міф про Ікара, першу людину, що знялась на крилах у небо. Він змайстрував собі крила з пір'я, склеєного воском. Ікар піднісся занадто близько до сонця, і сонце розтопило віск крил, від чого Ікар упав у море й потонув. Образ, Ікара заполонив мої мрії. Я мріяв зробити з чогось крила, злізти на Успенську дзвіницю та й плигнути з неї на тих крилах. А ще ліпше вигадати таку машину, що підіймала б тебе на крилах з землі, тоді можна було б спробувати політати. Якщо люди й підіймалися досі в повітря, то тільки на повітряних кулях. І мрії лишалися мріями...Десь 1909 року стали писати в газетах, що вигадано гвинт, який всвердлюється в повітря, такий гвинт, чи пропелер, доданий до видовженої повітряної кулі, створив за кордоном дирижабль. В газетах та журналах можна було прочитати про перші літальні машини — аероплани й відважних людей — авіаторів, що знімаються в повітря на тих машинах. Досі невідоме слово "авіація" так зацікавило великих і малих, що, коли до міста приїхав лектор, який мав розповісти про таємниці літальних машин, в залу важко було протовпитись. Лектор оповідав про польоти американців братів Райт, про успіхи французького авіатора Блеріо і продемонстрував літання маленького пропелера. Пущений з спіральної залізної палички, пропелер пролетів половину зали. Незабаром такі пропелери стали продавати як іграшку по крамницях. Нас, дітлахів, уже не вабили тепер паперові змії; тепер кожний із нас мріяв придбати собі цей маленький залізний пропелер. Через рік мені пощастило побачити і саму літальну машину.
Влітку 1910 року мати поїхала зі мною до Харкова в гості до родичів. Дітей у тих родичів не було, мене познайомили з сусідським хлопчиком Вітею, моїм однолітком. Вітя охоче водив мене по харківських вулицях, де що не крок, то й побачиш якесь чудо великого міста. Я витріщав очі і на конку, і на трамвай, і на автомобілі, яких ще зроду не бачив. А в неділю він повів мене за місто глянути на таке, що навіть і йому було первиною. Ще в суботу він таємничо прочитав мені наклеєну на паркані афішу, в якій повідомлялося, що відомий спортсмен і улюбленець публіки Уточкін буде демонструвати польоти на літальній машині на іподромі, де звичайно бували кінські перегони.
