От на ранок баба набрала мичок[1] і погнала солом’яного бичка пасти; сама сіла під могилою — пряде кужіль і приказує: «Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!» Поти пряла, поки й задрімала.
Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь; наскочив на бичка: «Хто ти такий,— питає,— скажи мені!» А бичок і каже: «Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений». Ведмідь каже: «Коли ти солом’яний, смолою обсмолений, то дай мені смоли, обідраний бік залатати!» Бичок нічого, мовчить; ведмідь тоді його зараз за бік—давай смолу оддирати. Оддирав, оддирав, та й зав’яз зубами, та ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав — ні! Затяг того бичка бог зна куди!
