для кожної людини назавжди залишаються в пам'яті ті місця, де вона народилась і провела своє дитинство. і як далеко не закидала б нас доля, але кожного манить до себе рідна домівка, рідна вулиця. після довгої розлуки все видається милішим і дорожчим нашому серцю. отак буває і зі мною, коли повертаюсь додому після літніх канікул, коли знову крокую дичківською вулицею, на якій живу разом з батьками.вона нічим особливим не відрізняється від інших вулиць села. тут розташоване невелике підприємство, де можна придбати або полагодити автомобіль. перетинає вулицю річка гнізна зі своїми притоками. у кінці вулиці — пасовище та млин. паралельно нашій вулиці проходить залізнична колія, а за нею красується ліс.коли стати на краю лісу, видно мою вулицю: біленькі хатки під червоною черепицею потопають у буйній зелені садів.я люблю свою вулицю у будь-яку пору року. люблю її затишні садиби, привітні віконця домівок, високі дерева, квітники і доріжки на подвір'ї.але вулиця без людей, як ліс без птахів. на моїй вулиці всі люди привітні і лагідні. хоча я й не знаю їх усіх по іменах, та в селі прийнято з усіма вітатись.найбільше люблю свою вулицю вечорами, коли притомлені люди сидять на лавках біля хат, гомонять через паркан один з одним, а сільські дітлахи виходять погаласувати. лише тоді відчуваєш, що навколо тебе — усі рідні, хороші люди з нашої вулиці.
Батьки – це найголовніше у житті кожної людини. Це люди, які будуть поруч з нами протягом усього життя. Вони виховують нас і прищеплюють ті чи інші якості. З самого дитинства вони формують наш світогляд.
Часто можна почути: яблуко від яблуні недалеко падає. І це вірно. Кожен з нас схожий на своїх батьків. Діти, як губки, вбирають все, що відбувається навколо них. Вся та атмосфера, в якій вони росли, відбивається на їхньому характері. Батьки повинні пам’ятати, що діти – це маленька копія їх самих, дзеркальне відображення.
На жаль, не кожна людина може похвалитися хорошим вихованням. Деяким дітям приділяють малу кількість уваги, а то і зовсім не займаються ними. Але, в будь-якому випадку, саме батьківське виховання робить нас тими, хто ми є.
Ця проблема часто зустрічається в російській літературі. Письменники з усіх боків показують нам вагомість цього питання.
Одні з найяскравіших прикладів описує Л. М. Толстой у своєму творі “Війна і мир”, де розповідається про життя родини Ростових. Їхній будинок був сповнений любові, а в пошані були такі цінності як чесність і добросердечність. Діти ж – Наташа, Петя і Микола були сповнені доброти, розуміння і співчуття. Повною протилежністю була сім’я Курагіних, де цінувалися лідерські якості. Просування по службі і фінансове благополуччя вирішували все, тому діти – Елен і Анатоль, виросли аморальними егоїстами.
Також, це питання добре показаний в романі І. А. Гончарова “Обломов”. Ми можемо гати дитинство Іллі Ілліча, яке пройшло в родовому маєтку в Обломовці. Він був активним хлопчиком повним запалу. Як і іншим дітям, йому хотілося більше нових вражень і руху. Але, батьки так турбувалися про свою дитину, що заперечували будь-які прояви свободи. Оберігаючи його, вони створили атмосферу нудьги і ліні, відбили всіляке бажання роздумувати. Хлопчик увійшов у доросле життя абсолютно непристосованим, не маючи досвіду адаптації в новій життєвій ситуації.
Дані приклади яскраво розкривають сенс прислів’я “яблуко від яблуні недалеко падає і то, як сильно впливає виховання батьків на характер і світогляд дитини, адже саме вони своїми діями формують людини.
