Твiр есе "Буду я природi другом"

Був жаркий липень.Сонце несамовито вижарювало спраглу землю.Рослини втратили яскравий колір,були в"ялі та зморені.Тварини шукали затінку,а люди піднімали голови в небо шукаючи хоч малесеньку хмаринку.Всі чекали довгожданного дощу.

  Враз на небо насунули темні грозові хмари.Налетів страшний вітер,дерева захиталися від його різких поривів,у повітрі закружляло листя.Навкруги зробилося темно,оскаженілий вітер шаленів.Небом прокотився гучний грім,сліпучо-вогняна стріла поронизала хмари і розпочалася гроза.На землю впали перші краплі життєдайного дощу.

     

Влітку квітує безліч рослин, і тому поля, ліси та парки переливаються фарбами! Але найбільше з всих цих рослин я люблю соняшники. 
Ці квіти люблять сонце, тому і повертають свою голівку до сонця. Голівка сонящника наповнена насінням, а обрамляють її яскрво-жовті пелюстки, дуже ніжні на дотик. На пагоні та листях сонящника є малесенькі колючки, якими можна подрятпатись, якщо не бути обачним. Коли сонящник доцвітає, його пагін і листя жовтіють, зате в його голівці багато спілого насіння, яке їдять сирим або смаженим. Також з насіння соняшника роблять олію. Мені здається, що кожна людина хоч раз у своєму житті бачила соняшник і куштувала його насіння.