2. Укажіть речення, у якому лише інтонація й розділові знаки є ознаками наявнос- ті в реченні вигука. За відсутності розділових знаків і відповідної інтонації такі
слова вважають частками.
А о, що мені робить? Немає сонця в моїй душі (Леся Українка).
Б О, кожний тихий усміх фарисея для мене гірш від скорпіона злого (Леся
Українка).
в Ой, що я можу всій глухій темниці? (Леся Українка).
ГОй, що се? Світло згасло! Ніч настала? (Леся Українка).
ДОй, де мій коханий юнак-оборонець? Ой, де забарився? (Леся Українка).​

Бессоюзные предложения - 
1) По лощинам, звезды отражая, ямы светят тихою водой; журавли, друг друга окликая, осторожной тянутся гурьбой
2)  Поезд ушел быстро, его огни скоро исчезли, через минуту уже не было слышно шума 
3) Изумрудные лягушата прыгают под ногами; между корней, подняв золотую головку, лежит уж и стережет их
4) Весь город там такой: мошенник на мошеннике сидит и мошенником погоняет
5) Помню также: она любила хорошо одеваться и прыскаться духами
6) Он подумал, понюхал: пахнет медом
7) Он выглянул из комнаты - ни одного огонька в окнах
8) Упадет луч солнца на траву - вспыхнет трава изумрудом и жемчугом
9) Он мучительно провел глазами по потолку, хотел сойти с места, бежать - ноги не повиновались
10) Не было никакой возможности уйти незаметно - он вышел открыто, будто идет на двор, и шмыгнул в огород
11) Я говорил правду - мне не верили; я начал обманывать.
12) Обветренное лицо горит, а закроешь глаза - вся земля так и поплывёт под ногами
13) Пропади ты совсем - плакать о тебе не будем
14) Если вам писать противно, скучно, не пишите, - это все равно получится скверно, фальшиво
15) Я подошел к окну: ночью снег запорошил весь сад.

Кожного дня прогрес іде вгору і ми звикаємо до того що наш світ стає простим. Зараз замість того щоб іти кудісь можна замовити те що хочеш по телефону и не треба прикладати багато зусиль. Це був один з прикладів. Але ми повинні не звикати до зручностей 4 стін и бути вільними від усього. Таким чином ми повинні більше робити щось самостійно щоб;не статі рабом речей! Життя прекрасне! З цим неможливо не погодитися, тому що справжнє щастя-це, передусім, вміння любити своє життя і людей, вміння віддавати свої сили, своє душевне тепло іншим. Потрібно творити добро. Сенсом нашого життя мають бути добрі, щирі вчинки, щоб не було потім соромно за «даремно прожиті роки». Але потрібно погодитися, що часто ми помиляємося, вибираючи собі ті чи інші життєві цінності. А це є дуже важливо. Потрібно пам’ятати, що всі наші вчинки, думки повертаються до людини - як хороші, так і погані. Багато поетів, письменників у своїх творах висвітлювали проблему жаги до збагачення: Скупий лицар, Плюшкін, Скрудж, Гобсек… - ціла галерея! Гобсек. Він вразив мене найбільше. Він був надзвичайно розумною людиною. Лихвар мав характерні ознаки психолога (дуже добре розумівся на тонкощах людської душі), філософа (вів розумні міркування), знався на мистецтві… Здається, у людини є всі природні дані, щоб присвятити своє життя благу людей. Його розуміння людини, його філософствування про сенс життя викликають лише здивування із-за його надзвичайних знань. Та все ж, що переважає в ньому – скнара чи філософ? Гроші чи розум? Мабуть, скнара. Ось його вбоге життя: з купою грошей він недоїдає, носить старий одяг, його кімната далеко не відповідає його можливостям. Він збирає гроші, коштовності, але для чого? Адже він ними не користується! Дуже часто ми бачимо в людях лише прагнення до матеріального. Гроші керують нашим суспільством, люди стали залежними від жаги до багатства. Гроші, на жаль, залишаються головним засобом досягнення мети.Так і Гобсек. Гроші стали його богом. У нього розвинута примарна жадібність. Він не спілкується з рідними, бо тоді доведеться поділитися грошима; не має друзів, бо їм, як відомо, треба допомагати, а це все значний удар по його багатству. Для чого ж він жив? Адже він не робив нічого доброго для інших (та й для себе). До ншим, добрі вчинки - ось чим має керуватися кожен з нас, пам’ятаючи, що все повертається «на круги своя». Родина і друзі, близькі люди - це найголовніше у житті. Без цього неможливе щастя.Для Гобсека цих цінностей не існувало. Навіть Дервілю, якого він вважав за друга, лихвар дає позику під п'ятнадцять відсотків! Вже помираючи, Гобсек не бажав розставатися зі своїм надбанням - заховав золото у каміні, під грудою попелу (як собака на сіні – «сам не з'їм, але й іншим не дам»!). Його хвилював не близький кінець існування, не пам’ять, яку він залишить по собі, а гроші, коштовності, які змушений залишити через смерть. Гобсек створив музей своїх багатств. Дещо з «експонатів» цього музею стало непотрібним, непридатним для вживання – зіпсувалося. Гобсек не змінися і перед смертю, гроші взяли гору над розумом, душею, духовністю. Звідки ж з'явилося, як розвинулося у Гобсека це «жадібне бажання»? Звідки взагалі беруться люди, подібні герою? Що стоїть на шляху людини до збагачення? Дитинство… Вік, коли дуже швидко формується подальше світосприйняття людини; вік, який чітко та яскраво закарбовує в пам’яті все, що відбувається. Саме дитинство має неабиякий вплив на подальший розвиток особистості.У Гобсека було тяжке дитинство. Він, мабуть, не відчував дитячої радості, ласки матері (адже вона його віддала у самостійне життя юнгою на корабель, коли йому було лише 10 років), він не отримував гарні подарунки, цукерки на свята. А далі: ані грошей, ані гарного одягу, інколи не було їжі – це одна частина життя; друга – багатство, верхівка суспільства. Саме це, можливо, і наштовхнуло Гобсека до прагнення будь-якими засобами досягти кращого життя. Пам’ятаючи бідність, заощадження, невпевненість у завтрашньому дні, Гобсек навчився будь-що не витрачати свої «кровні» гроші, заощаджувати, і буди впевненим – «лише гроші ніколи не зрадять» . Поступово він перетворився на людину – вексель, людину – автомат, головною метою якого є накопичення. Отже, він став заручником, рабом речей, золота, дорогоцінностей. І що він отримав? Нічого. Які почуття він викликає у мене? Зневагу? Огиду? Жалість? Мабуть, останнє. Відсутність дитинства, злидні, голод… Він прагнув для себе чогось більшого - це є схвальним. Що ж до його матеріальної залежності, відмови від рідних, родини, друзів - то я гадаю, це було його помилкове рішення, його бачення власного життя. Усі втіхи, родинне щастя і благополуччя, радощі спілкування він поклав на олтар, приніс у жертву заради мети.