Синтаксичний розбір речення Думав: є велике право одпочить під лавром світу всім, хто в тій війні жорстокій ніс страждання на плечах.

Вихід друком першої збірки Тараса Шевченка "Кобзар" 18 квітня 1840 року був знаменною подією не лише в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Відразу після появи збірки його поетичні твори з'являються й на сторінках літературно-художніх альманахів і збірників, підсилюючи те величезне враження, яке справив на українське суспільство "Кобзар".

Саме альманахи – неперіодичні збірники широкого змісту, упорядковані здебільшого за певною тематикою, жанровою чи стильовою ознакою – починають дедалі більше відігравати конструктивну роль у формуванні суспільної свідомості в період становлення нової української літератури. Структурно альманахи містили твори різних авторів, спочатку поезії, оповідання, нариси, а згодом і статті наукового, публіцистичного та літературно-критичного характеру. Такі альманахи являли собою окремі номери журналів, що видавалися одноразово, щорічно або ж час від часу. Їх поява і значне поширення в українській літературі були зумовлені майже повною відсутністю періодичної преси. Деякі з них за популярні­стю і ступенем поширення в певні періоди випереджають газети і журнали, перебувають на провідних позиціях як у журналістському, так і в літературному процесі. Це "Украинский альманах", який є першим таким збірником і виданий 1831 року Ізмаїлом Срезневським та Іваном Розковшенком у Харкові, "Украинский сборник" (Кн. 1 – 2, 1838–1841), заснований також Ізмаїлом Срезневським, "Русалка Дністровая", виданий 1837 року в Будапешті учасниками "Руської трійці" Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем, Яковом Головацьким, "Сніп", виданий стараннями Олександра Корсуна у Харкові 1841 року та ін.

Були надзвичайно помітними й привертають значну увагу літературознавців і критиків ті українські альманахи, що містили твори Тараса Шевченка та побачили світ за його підтримки. Їх поява не мала системного характеру, і здебільшого була зумовлена суб'єктивними чинниками, ініціативою та невсипучою енергією окремих культурних діячів. За життя автора його твори виходили в альманахах "Ластівка", "Молодик", "Хата".

Як часто ми чуємо: «Не гай часу». Але чи замислюється хтось із нас над тим, як важливо берегти кожну хвилинку? Там щось не встиг, туди запізнився — і цю мить уже не повернеш. Йдеться не про те, що все своє життя потрібно розписати за секундами та суворо дотримуватися цього графіка. Просто важли­во намагатися усвідомити, що кожний день, кожна мить може змі­нити життя. Ми не безсмертні, тож коли-небудь нас не стане, і хто знає, коли саме це трапиться. А що ми встигли зробити гарного, який залишимо по собі слід? Може, когось образили й так і не виба­чилися, не нагодували бездомну кішку чи постійно лаялися з бать­ками? Я вважаю, що все своє життя треба поспішати творити добро. І це не обов’язково мають бути великі діяння. Можна до мамі прибрати квартиру чи приготувати сніданок, отримати в школі ви­соку оцінку, зробити годівницю для пташок або шпаківню — було би бажання. Як часто ми жалкуємо, що не можна повернути час. У кожного з нас є в житті моменти, які б хотілося проживати знову й знову. Це хвилини радості, щастя, тріумфу, перемоги. І так само існують ситу­ації, які хочеться виправити: коли образив близьку людину, не при­йшов на до посварився з кращим другом чи видав комусь довірену тобі таємницю. Не гаяти часу дуже важливо, бо треба встигнути стільки всього зробити та спробувати: знайти вірних друзів, отримати освіту, обра­ти професію, побачити світ, прочитати безліч цікавих книжок. Є така народна мудрість: за своє життя необхідно посадити дерево, збудувати дім і виростити сина. Отже, життя не повинно проходи­ти повз людину, треба брати в ньому якнайактивнішу участь. Мені здається, що дуже важливо поставити собі мету й іти до неї, не лінуватися. Коли людина знає, до чого вона прагне, вона буде більш уважно, обачно ставитися до свого часу.