У кожного народу є талановиті митці-поети,письменники. Саме вони прославляють свою країну ,звеличують її серед інших націй світу. Тарас Григорович Шевченко — великий поет, геній українського народу. Він зробив неоціненний вклад у духовну скарбницю людства.
Без його імені не можна уявити нашої літератури, нашої культури, нашої країни. Його творчість невмируща. Життя Кобзаря можна вважати справжнім подвигом у мистецтві, бо він віддав усі свої сили, щоб врятувати український народ, українську культуру та відкрив перед ними шлях у майбутнє. З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря — то одкровення, які він висловив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців.
Тарас Шевченко — це вічний вогонь, що ніколи не згасне в серцях народу. Творчість Шевченка — це святиня, якою дорожить і гордиться український народ. Ми, нащадки, будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Вітчизни, який запалив поет своїми безсмертними творами.
9 березня у місті Олешки відбувся мітинг, присвячений 203- роковинам Т.Г. Шевченка, на якому були присутні керівники району та міста, держслужбовці, а також всі небайдужі мешканці Олешок. З кожним роком творчість Великого Кобзаря здобуває все більшого світового визнання. Яскравим підтвердженням цьому є безліч акцій щодо вшанування його творчості.
Так, цими березневими днями у світі набирає великої популярності міжнародний флешмоб «GlobalShevchenko», який громадські організації «Ukrainians» та «Батьківщина Молода» влаштували до Дня народження Тараса Шевченка. Його головна мета – вшанувати пам’ять великого Кобзаря, показавши пам’ятники встановлені по всьому світу та Україні, що свідчить про його визнання та велич.
У рамках заходу присвяченого 203роковинам з Дня народження Т.Г.Шевченкамісто Олешки разом із іншими містами України та Європи долучилось до одночасних читань вірша Тараса Шевченка «В казематі» . Це було наймасовіше одночасне читання творів Шевченка.
На знак пошани до Великого борця за свободу та незалежність нашої держави усі бажаючі поклали квіти до погруддя Т.Г.Шевченка
Ми часто називаємо друзями тих, хто насправді є приятелями. Тобто тих наших «друзяк» з якими ми просто сидимо за партою, до яких ходимо грати в ляльки або в комп’ютерні ігри. Чи, може, нам хочеться піти на сусідню вулицю покататися на гойдалці, а мама не пускає самого. Доводиться шукати тих, хто піде разом з нами. Так з’являються в нас приятелі, яких ми гордо називаємо «друзями».
А справжня дружба – це щось ширше та глибше, я так вважаю. Друг – не той хлопець або дівчинка, який відразу залишить тебе, якщо ти перестанеш грати з ним у м’яча, або ходити з ним на річку, або дозволяти сідати за свій комп’ютер. Друг – це людина, якій цікавий ти сам, твоя душа, твої думки, твої захоплення. Який тебе прийме таким, який ти є, навіть якщо ти перестанеш слухати хіп-хоп та перейдеш на панк-рок. Який буде тебе зупиняти, якщо ти щось робиш погане, а не просто пліткувати за спиною.
Раніше мені інколи ставало дуже неприємно – дружиш-дружиш із кимось, мало не душу йому виповідаєш, а потім – раз! І його вже нема, він знайшов когось цікавішого чи заможнішого, і вже не хоче навіть при зустрічі два слова сказати. А тепер мені все одно. Значить, це були не друзі, і не потрібно за ними побиватися.
Мої знайомі часто говорять, що друг ніколи ні в чому не відмовить. Мовляв, от ти мені не дав якусь річ – значить ти поганий друг. А я вважаю не так. Навіть якщо друг тобі щось не дав – подумай і намагайся зрозуміти, чому він це зробив. Можливо, він не має змоги. Можливо, не так тобі ця річ і потрібна. Наприклад, якщо пияк вимагає горілки, а добрий «друг» йому носить, замість того, щоб умовити його лікуватися – то що це за друг такий?
Раніше у мене теж не виникало думок, яким має бути справжній друг, я просто грався з іншими дітьми, підлітками. Але нещодавно я десь почув фразу, що «друг мій – це третє моє плече». І про те, що друга не треба ні про що просити, він сам дізнається, що тобі треба, якщо він справжній. Але щоб досягти того ідеалу, потрібно самому стати таким другом. І тоді побачиш, хто відкликається на твоє серце, а хто байдужий, і хоче мати лише зиск.
У мене дуже багато знайомих, приятелів, і в школі, і на вулиці. Є і друзі, яких я би назвав справжніми, але не буду казати гучних слів. Можливо, я сам ще не такий сильний, справжній друг, щоб вимагати такого від інших. Я думаю, час покаже, якою сильною буду наша дружба, якщо ми не загубимося після школи, або студентами у дорослому житті. Я дуже сподіваюсь на це.
