1. Пробач мені, серпневий мій світанок,(звертання) бо завинив, здається,(вставне слово) знов, і на побачення до тебе я не зібрався, не прийшов .
2. Мабуть,(вставне слово) кожна дівчинка вміє плести віночок.
3. На жаль,(вставне словосполучення) деяких видів тварин залишилося мало.
4. Того, можливо,(вставне слово) не знайду я слова, щоб наш прекрасний оспівати світ.
5. Це, може,(вставне слово) навіть і не вірші, а квіти, кинуті тобі.
Речення:
Серпневий мій світанок, ти краще, що я бачив у життi.
Здається, я вже бачив цю дiвчину ранiше.
Мабуть, не усе в нашому життi складается так, як нам цього хочется.
На жаль, я не можу взяти це кошеня до себе додому.
Можливо, я зможу краще дiзнатись його, коли ми зустрiнемося вiч-на-вiч.
В одномумісті жили два маленьких горобчики Чик та Чирик. Дуже любили вони вихвалятись один перед одним.
Одного сонячного ранку горобчики знову почали вихвалятись. Чик, гордо піднявши голову, сказав:
- Подивись, яке в мене гарне пір'ячко. Воно так і виблискує на сонці.
Чирик відповів:
- Та ти тільки поглянь, які у мене ніжні крильця, тендітний хвостик. Я набагато кращий від тебе.
Чик аж закричав від таких слів. Між горобчиками почалась сварка, яка невдовзі переросла в бійку.
За маленькими хвальками, хитро примруживши оч гав великий чорний кіт Мурко. Чик та Чирик бились так, що аж летіло пір'я. Кі тихенько підкрався і швидко стрибнув за здобиччю. Вхопив горобчиків за хвостики. Перелякані пташенята почали вириватись, і таки полетіли. У Мурка в лапах залишилися лише їхні хвостики. Посідали бідолашні на паркані і мовчать. Нікому не хочеться більше вихвалятись, та і немає чим.
З того часу горобчики жили дружно. А якщо і кортіло деколи похвалитись, то одразу згадували про свої хвостики, які залишились у Муркових лапах.
