Кожна людина в світі прагне до того, аби до неї ставилися справедливо. Ми хочемо, щоб наші здібності цінували, щоб наші дії та старання було винагороджено. І також ми усвідомлюємо, що за погані вчинки нас хвалити не будуть. Десь глибоко у свідомості кожної людини лежить розуміння того, що за добро варто платити добром, а зло має бути покараним. Отак в загальних рисах ми розуміємо поняття справедливість. Якби все так і було в житті, то людині було б легко вибирати правильний шлях до своєї мети.
Проте в дійсності ми часто стикаємося з тим, що життя несправедливе. Усі ми різні – за зовнішністю, характером, вдачею. Комусь пощастило,і він від природи гарний та здоровий, а хтось інший ні. І звичайно, йому це видається несправедливим. Хтось важко працює та все одно живе бідно, а хтось здобуває багатство нечесним Часто ми не отримуємо вдячності за добрі вчинки – хіба це справедливо?
Протягом багатьох віків у суспільстві зберігається соціальна несправедливість, часто люди зазнають утисків та переслідувань за свої погляди. Історія нашого народу – яскравий тому приклад. Зараз здається, що «справедливість» легко купити за гроші. Усе це створює сумну картину та підводить нас до невтішного висновку про те, що справедливості в світі немає.
Та все ж на мою думку, наш світ – не світ хаосу, і справедливість існує. Вона не така щоб вкласти її у певну формулу. Як на мене, то справедливість найближче до «золотого правила» - ставитися до інших так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе. Не треба робити тих речей, які по відношенню до себе ми вважаємо неприйнятними. Бо ми не можемо відповідати за дії всіх інших людей в світі та чекати від них безумовно справедливого ставлення до себе, проте ми можемо самі – кожен з нас – ставитися зі справедливістю до інших. Бути уважними до близьких, не чинити кривди, не будувати свого щастя на нещасті інших, відкривати свої таланти всупереч усім негараздам та йти до своєї мети, не шкодячи іншим.
