Опис міста
Якось взимку ми з батьками приїхали до їхніх друзів у чудове приморське містечко Бердянськ. Взагалі-то, це курорт державного значення, з цілющими морськими грязями, вузькою смужкою піщаної коси, що на кілька кілометрів врізається в морський простір, пляжами, парками розваг. Влітку він, мабуть, потопає в зелені та повниться дзвінкими голосами відпочивальників. Та я гуляв містом холодною безсніжною зимовою дниною, і вона справила на мене неабияке враження.
Частина міста розташована на горі відносно берега моря, цей район так і називається між людей. Там знаходяться промислові підприємства та житлові квартали. Проте найкраще, що є в тому районі – це вид, що відкривається перед очима. З Гори увесь Бердянськ лежить перед тобою як на долоні – будинки та дороги, головна алея, що веде до пляжу, Набережна. Прямо від місця, де я стояв, від оглядової площадки, широка вулиця, що починалася це зі сходів спуску з Гори, пролягала крізь центр міста і доходила аж до моря. Море – це те, що вражає найбільше, навіть зимою. Безкрайній простів, що впирається лише у горизонт, зліва направо, скільки сягає погляд,. Таке свіже прозоре повітря, така воля для очей! Того дня море якраз почало відтаювати, звільнятися з крижаного полону.
Зверху, з району Гори я бачив і, здається, навіть чув, як шумить порт, хоч кораблів у ньому не було. Бачив великий прямокутник ринку, біля якого було багато людей та їздило безліч автобусів. Не можна було не помітити і найвищу будівлю центра міста – готель "Бердянськ", і декілька нових торгівельно-розважальних центрів. Містечко взагалі не висотне, а в центрі його більшість будинків мають два-три, максимум п’ять поверхів. Квартали багатоповерхівок видніються зліва від мене – на Горі та в районі вокзалу, а приватний сектор – справа, прямо рядом з водою, буквально у двадцяти метрах!
Объяснение:
Моє село
Маленька крапелька величної держави —
моє село, багато є таких!
Зазнало лиха, бідувань і слави
Воно живе і вічно буде жить!
Нашому селу літ триста п'ятдесят, різні версії є про його назву.
Що чумаки возили сіль із Криму й заїжджали часто у корчму. І що перший переселенець дав назву свою. Що княгиня Софія Кантимирівна правила нашим селом. Мала маєток, Роганку-річку, а в ній карасі, і лини, й окуні. І церква теж була. І люди добр роботящі, умілі та тямущі. І пісня сходила із уст сама.
Мала Рогань, так звуть моє село, зручно примостилося біля швидкоплинної річки, затіненої верболозами.
Це частина моєї рідної Вітчизни, покровителька батьківського роду, моя відрада і надія, мої сподівання і звертання. Село добрих і працьовитих людей, які прагнуть зробити його зручним і впорядкованим.
У ньому я народилася, пішла до школи, тут моя рідня, друзі і знайомі, тут і доля моя.
Дуже гарне село навесні, коли цвітуть сади, і влітку, коли будинки потопають у зелені і квітах.
Через усе село в'юнко в'ється, мов стрічка, бруківка-шлях, що єднає нас і місто Харків.
Я живу і снюся своїм селом, воно в мені, бо будить думку і гріє душу, дороговказ і майбуття моє.
Я уособлюю Малороганську землю, що повнить світлом наш небокрай, чесних, порядних людей і є дивом калиновим, чарами барвінковими...
