Пізньої осені маленькі близнятка Оля й Ніна гуляли в яблуневому саду. Був тихий сонячний день. Майже все листя з яблунь опало і шурхотіло під ногами. Тільки де-не-де на деревах залишилося пожовкле листячко.
Дівчатка підійшли до великої яблуні. Поруч із жовтим листком вони побачили на гілці велике, рожеве яблуко.
Оля й Ніна аж скрикнули від радості.
— Як воно тут збереглося? — з подивом запитала Оля.
— Зараз ми його зірвемо, — сказала Ніна і зірвала яблуко.
Кожній хотілося потримати його в руках.
Оля хотіла, щоб яблуко дісталося їй, але вона соромилась зізнатися у цьому, а тому сказала сестрі:
— Хай тобі буде яблуко, Ніно…
Ніні теж хотілося, щоб яблуко дісталося їй, але вона теж соромилася висловити це бажання, тому сказала сестрі:
— Хай тобі буде яблуко, Олю…
Яблуко переходило з рук у руки, дівчатка не могли дійти згоди. Та ось їм обом сяйнула одна й та ж думка: вони прибігли до мами радісні, схвильовані.
Віддали їй яблуко.
В маминих очах сяяла радість.
Мама розрізала яблуко і дала дівчаткам по половинці.
Объяснение:
Восени близнятка Оля й Ніна гуляли в яблуневому саду. Майже все листя з яблунь опало і шурхотіло під ногами. Майже не зоставалося пожовклого листя. Дівчатка побачили велике рожеве яблуко на одній з гілок яблуні. Вони аж викрикнули від радості. Оля запитала - як воно тут зберіглося?. А Ніна захотіла зірвати яблуко. Кожна з дівчаток хотіли з'їсти це яблуко. Вони соромилися сказати, що саме вона хоче його зкуштувати. Яблуко переходило з рук у руки, дівчатка не могли дійти згоди. Але потім вони вирішили віддати яблуко мамі. В маминих очах сяяла радість. Розділивши яблуко вона дала дівчаткам по половинці.
