Виписати ви спокійно стукнулися човном об ідвали голову, а на березі біля куреня дід кирило іванович сидить. у солом’яному брилі й здоровенькі булл, ісприле івановичу! — ви до драстуйте! — він до живенькі-здоровенькі? як рибка? — ви дідові.— порвало! — дід вам.— кого порвало? ! хто порвав? ! — цікавитеся та що, ви не знаєте: короп! — люто вже говорить дід. трохи, кирило іванович починає розповідати воно й брало потихеньку! так тільки ледь-ледь на світ заблагослови- лося. смик! і потім ще раз — смик! і знову — тихо. а потім повело, повело, повело, до того он, — бачите? — кущика по-о-о-вело! дай, думаю, під сінну! сіп! ех, воно ж і рвонуло! ех же ж. як і рвонуло! а волосінь у мене у двадцять волосин, та ще я якого жеребця! там така волосінь, що на одну волосинку можна бузівка* налигати! вудлище — дугою! я — попускать! а воно рве, а воно рве! я — держу! коли ось — викидається! їи-же богу, як ночви! — ну, кприле івановичу, невже ж таке еєликє? — їн-богу, як ночви! хвостом по воді як уріже, й на дно! я — смик! а волосінь — дзень! а я в воду з усіх ніг — лясь! і — по шию! сушусь оце! одежа вже трохи висохла, а чоботи п досі он мокрі! босий ходю. так з гачком і пішло! біля грузила — перервало (остап вишня).
