Сім’я — це найближчі та найулюбленіші люди, це наш будинок, де нас завжди чекають з нетерпінням.
Сім’я відіграє в житті кожної людини, на мою думку, найважливішу роль. З самого народження нас оточують найрідніші люди — мама й тато. Вони нас вчать всьому: ходити, говорити, думати. Вони годують нас, одягають, піклуються про наше здоров’я. Вчать бути добрими, чемними, виховують нас.
У родині мають бути довірчі відносини. При цьому всі один одного люблять, поважають, розуміють і завжди готові до що б не сталося. Але, на жаль, не всі сім’ї такі. У деяких сім’ях найближчим людям не вдається знайти спільну мову, вони постійно ображають один одного, лаються. Іноді трапляється, що і б’ються. А ще бувають сім’ї, в яких панують байдужість і нерозуміння. Ніхто не цікавиться проблемами або справами своїх близьких, живуть як чужі люди.
Я вважаю, що всі люди мріють про щасливу родину. Але для цього кожен з її членів повинен докласти багато зусиль. В першу чергу, потрібно поважати один одного та вміти слухати. Адже без взаєморозуміння ніколи не буде добрих відносин. Ніколи не можна сприймати один одного в сім’ї як належне. Адже часто бувають сварки й конфлікти, коли ми робимо рідним боляче, ображаємо їх. При цьому не поспішаємо просити вибачення. Сподіваємося на те, що рідні все зрозуміють. Так не повинно бути! У сім’ї теж ніколи не можна забувати про ввічливість. Треба намагатися завжди бути добрими й ніжними зі своїми близькими.
Співчуття, співчуття… сенс цих слів повинен бути знайомий будь-якій людині. Вони передбачають спільне переживання будь-яких почуттів. Адже недарма слово «емпатія» походить від слова «відчувати», а «співчуття» – «страждати». Співчувати і співчувати – це значить разом з іншими людьми переживати їх радості і жалі, біди та страждання, і по можливості допомагати їм. Чи потрібні ці почуття в сучасному житті? Незважаючи на те, що люди стали грубішими і байдужими, ніж раніше, такі якості, як співчуття все-таки не залишили їх серця. Важливо почати з раннього дитинства прищеплювати ці безцінні якості – це завдання люблячих батьків.
Співчуття притаманні не кожній людині, але іноді вони виникають навіть з вигляду у зовсім байдужих до чужого горя людей. Ці якості перебувають десь глибоко в серці і можуть викликатися ситуацією, яка здається нам жалісливої, сумною, коли виникає бажання до людині. Такі ситуації можуть ставитися до будь-якій сфері, будь-якого періоду життя і за значенням можуть бути як дрібними, так і досить серйозними. Як би те ні було, якщо у людини з’являється почуття жалю, значить він готовий простягнути руку до тому, кому це потрібно… Так, приміром, мати, коли її дитина плаче, завжди зробить все можливе, щоб заспокоїти його.
Також коли ми бачимо покаліченого людини, що просить милостиню, кожен з нас має право вибрати – до йому чи ні. Вибір за кожним. Один в гонитві за бажанням усе встигнути пройде мимо, не звернувши ніякої уваги на каліку або зробивши вигляд, що він його не помітив, інший же дасть трохи грошей або купить для нього булку хліба. Чому співчувати властиве не кожному? Напевно, справа в особливостях нервової системи кожної людини. Не можна стверджувати однозначно, що ті люди, яким не властиво переживати за інших, співчувати, відрізняються жорстокістю та байдужістю до чужого горя. Цілком можливо також, що ці люди просто стримані у своїх почуттях.
Чи потрібно людині співчуття? Це своєрідний поштовх до взаємодо підтримки, тому не можна недооцінювати ці якості. Байдужість до людей, які опинилися в біді або переживають не найкращі часи свого життя, може відбитися і на людині, який міг би до але не став… він буде довго думати про це, шкодувати і страждати. Тому краще відразу допомагати людям, виявляючи співчуття.
Объяснение:
