Коли я влітку жив у бабусі, стався один цікавий випадок. У старенької був красивий чорний кіт Мурчик, дуже розумний, але з незалежним характером. Він гуляв по окрузі, наганяючи жах на сусідніх котів та на їх господарів. Якщо його брали на руки, він одразу ж виривався, міг ыще й подряпати.
І ось од ного разу Мурчик зник. Спочатку ми були спокійні, бо раніше він іноді пропадав на ніч або щонайбільше на добу, але вже не з'являвся вдома тиждень. Всі засмутилися. Бабуся боялася, що з котом щось сталося. Вона ходила по вулицях, питала сусідів, шукаючи сіромаху, але Мурчика ніхто не бачив. Якось ми з бабусею проходимо повз одного будинку, а там сидить біля хвіртки чорний кіт дуже схожий на Мурчика. Ми зупинилися, а він швидко підбіг та почав тертися нам об ноги. Це був Мурчик. Виявилося, що господарі будинку, біля якого ми його знайшли, поїхали на кілька днів і випадково залишили кватирку відкритою. Мурчик вліз усередину, бо звідти пахло рибою. Сусіди сушили її у кухні на вікні і злодюга у їх відсутність ласував рибкою. Коли ж господарі помешкання повернулися і помітили той злочин, кіт швидко виліз і втік. Яка незручна ситуація! Нам бабусею було дуже соромно за Мурчика, коли сусіди розповідали цей кумедний випадок. Але вони не розсердилися, бо самі забули зачинити кватирку. Ми всі посміялися. Потім частенько бачили, як Мурчик навідувався до них у двір і довго сидів, сежачи очима за кватиркою, на яку сусіди повісили захисну сітку. Напевно, коти не роблять висновків.
