Вправа 1. Поставте іменники у форму кличного відмінка однини. Віталій, Віталик, Віталія, солдат, лисиця, Харків, архітектор, бабуся, Ганна,
Олюня, Адам, Лук’ян, поштар, листоноша, товариш, сторож, Георгій,
Григорій, Григір, каменяр, кравець, молодець, знавець, литовець, олень,
Анастасія, Аркадій, Тарас, Микола, Миколай, Марія, клен, земля, учитель,
учителька, киянин, львів’янка, орел, дівчина, хлопець, жінка, чоловік, котик,
глядач, Антон, Антоніна, грабіжник, депутат, посол.

Невеличка Джерина пасіка була огороджена низьким ти­ном і обставлена од півночі очеретом…Коло пасіки росли яблуні й груші, посхилявши густе гіл­ля над вуликами. За пасікою зеленів маленький баштан. Дов­ге гарбузиння вилізло на курінь і почіплялось по тину…Дід дав онукам по огірку і все розказував їм про далекий край, про Чорне море, про лиман.А в пасіці гули у вуликах бджоли густим глухим гуком, неначе вони були закопані десь під землею. В вічках подекуди ліниво лазило кілька бджіл. Дві-три бджоли сновигали ліниво понад хрестом, та й ті незабаром ніби падали в вічка. В пасіці пахло медом, молодою травою та польовими квітами. Серед пасіки десь взялася кавуняча огудина, сплелась з бадилиною, березкою та з широким листом огірків і побігла до одного ву­лика довгою зеленою стежкою. Між вуликами зеленіла трава, синіли сині дзвоники, показуючи свої ясні осередочки; під ти­ном червоніла, ніби кров’яні краплі, червона смілка, ріс жов­тий кущик дроку. Косе проміння промкнулось під яблунями та важкими дубами й ніби запалило зелену траву, вулики, зе­лене листя на грушах, ще й облило сивого діда червонястим світом.Вже сонце зайшло, вже ніби дрімота розлилась над гус­тими садками, над густим лісом, а дід усе розказував, а діти все слухали, а бджоли гули, неначе гула гучними струнами кобза, приграваючи до чудової казки-пісні пасічника Мико­ли Джері.

Вот:

На пасіці
На старості літ Джеря любив довгими зимніми вечорами розказувати дочці й онукам, де він бував, що він бачив, у яких краях ходив, з якими людьми зустрічався. Діти слухали його й засинали коло його і на його руках.
На все літо Джеря перебирався в свій хуторець. Він був за пасічника й допомагав і в інших пасіках, котрі стояли поблизу.
Невеличка пасіка стояла в балці. На косогорі в садочку, а проти неї стояла крута гора, як стіна, вся зверху покрита густим лісом, а внизу густою ліщиною.
Коло пасіки росли старі сади. Між ними подекуди стояли здорові старі дуби, ніби скелі. Балка, вкрита садками, вилась попід горою і ховалась далеко в старому липовому лісі.
Невеличка Джерина пасіка була обгороджена низьким тином. Коло тину притулився курінь. Попід вуликами вилися прочищені стежки, а серед пасіки стояв важкий низенький хрест. Під хрестом стояло корито з водою для бджіл, потрушеною стеблами соломи.
Коло пасіки росли яблуні й груші, посхилявши густе гілля в пасіку над вуликами. За пасікою зеленів маленький баштан. Довге гарбузиння вилізло на курінь і почіплялось до тину. На самому курені вгніздився здоровецький гарбуз, неначе виліз, щоб погріти своє біле черево на сонці.
Джеря сидів на пеньку коло вогню і держав на руках маленького замурзаного онучка. Коло нього сиділи дві дівчинки — внучки, а старший хлопець стояв проти діда і не зводив з нього очей. Дочка Любка принесла дідові харч з клунку і стояла під гіллям груші, схиливши голову і підперши щоку долонею. Дід розказував онукам про далекий край, про Чорне море, про лиман. Діти слухали, неначе якусь дивну казку.
А в пасіці гули в вуликах бджоли своїм глухим гуком. В пасіці пахло медом, пахло молодою травою та польовими квітами. Косе сонячне проміння обливало сивого діда червонястим світом