383 Проведіть експеримент: у першому реченні однорідні члени замініть на уточнювальні.Зробіть висновок про значення уточнювальних членів
речення.
На заході, над чорною смугою лісу й гір небо блищало дуже пізнім рум'яним
вечором. Було ясно, як удень. На Братській церкві можна було читати золоті
написи на стінах. Повітря було тихе, запашне, настояне на зелених духмяних
травах (За І. Нечуєм-Левицьким).​

Н.в. тисяча дев'ятсот сімдесят два

Р.в. тисячі дев'ятисот сімдесяти (сімдесятьох) двох

Д.в. тисячі дев'ятистам сімдесяти (сімдесятьом) двом

З.в. тисячу дев'ятсот сімдесят (сімдесятьох) два (двох)

О.в. тисячею дев'ятьмастами сімдесятьма (сімдесятьома) двома

М.в. тисячі дев'ятистах сімдесяти (сімдесятьох) двох

Н.в. шістнадцять

Р.в. шістнадцяти (шістнадцятьох)

Д.в. шістнадцяти (шістнадцятьом)

З.в. шістнадцять (шістнадцятьох)

О.в. шістнадцятьма

М.в. шістнадцяти (шістнадцятьох)

Н.в. дев'яносто п'ять

Р.в. дев'яноста п'ятьох

Д.в. дев'яноста п'ятьом

З.в. дев'яносто п'ять (п'ятьох)

О.в. дев'яноста п'ятьма (п'ятьома)

М.в. дев'яноста п'ятьох

Прекрасне і потворне – два боки однієї медалі. Одне без іншого не існує, одне живиться від іншого. Навіть у повсякденному житті. Те, що викликає в людини захоплення і почуття насолоди, може вважатися прекрасним, а те, що викликає відразу і жах, – потворним. Добре розумілися на прекрасному і потворному давні греки. Попереднє визначення цих двох понять належить саме давньогрецьким мудрецям.Якщо пильно придивитися до життя навколо нас, то прекрасне і потворне самі себе викриють. Наприклад, вирази людських облич. Хижий і злий вираз на обличчі людини, звичайно, є потворним: не такою має бути людина. А ось світлочола людина з ясними очима, яка нагадує портрети епохи Відродження, може вважатися прекрасною. Тобто бути прекрасною для людини означає повністю відповідати своїй внутрішній суті. Коли ж між задумом Творця й поведінкою людини помітна разюча різниця, то це прояв потворного.Спробуємо відшукати не спотворений людиною ландшафт й уважно роздивимося його. Що б це не було – гай, степ чи ріка – кожен природний ландшафт прекрасний. Навіть стара напівмертва гілка або якийсь напівзруйнований камінь є втіленням одвічної гармонії і плину часу. Не можна сказати, що берег дикої річки некрасивий, тому що по ньому хвилі розкидали залишки водоростей. Адже саме так виглядала природа за мільйони років до появи людини, коли ні про прекрасне, ні про потворне ніхто ще й не чував.Те, що позбавлене душі, може бути досконалим чи довершеним, але ніколи – прекрасним. Для того, щоб витвір мистецтва, архітектурне диво чи просто посмішка засяяли всіма промінцями своєї суті, треба вкладати в них душу Адже людина за своєю природою – митець, і в її силах змінювати все навколо себе. Чудово було б, коли б ці зміни завжди виявлялися змінами на краще. Тоді б у світі було якнайбільше прекрасних речей, думок, почуттів і якнайменше потворної жорстокості в усіх її проявах.