Одного разу в середині літа ми з бабусею гуляли лісом і зупинилися на лісовій галявині. Бабуся втомилася, тому підстелила собі хустинку та сіла відпочивати.
А я оглядав галявину. Спочатку мені здалося, що там лише трава та дерева. Було дуже нудно. Але потім я помітив дятла, який «працював» на одному з дерев. У дятла було чорно-біле оперення та червоний чубчик на голові. Він стукав по дереву дзьобом з такою силою, що мені стало його шкода.
Адже йому щодня доводилося добувати собі їжу, у прямому значенні «б’ючись головою об стіну». Тільки в лісі були дерева, а не стіни. Я нахилився до землі, аби знайти для дятла черв’ячка та підсунути йому на наступному дереві.
Але на землі я побачив мурах і забув про дятла. Вони йшли дружньо, рядочком, тягнули якісь маленькі травинки. Навіть знайшли та понесли з собою мертву осу. Коли якась мураха запізнювалася або ламала ніжку, інші поверталися за нею і допомагали їй. Якщо я клав на їхньому шляху якісь перешкоди, мурахи дружно їх долали. Відтоді я вважаю мурах найдружнішнми істотами.
Ще я досить довго роздивлявся рослини та квіти, що росли на галявині. Дивно, що я раніше не помічав, які вони різні та цікаві. У кожної рослини — своє життя. Колись кожна з них була насінням, потім паростком, потім стала вже дорослою рослиною, розквітла. А в майбутньому ще дасть-насіння на наступні роки і помре.
Я вирішив, що не буду без потреби ламати та рвати рослини, адже в них і без мене таке коротке життя
Відповідь:
1. "Мені легко було вийти на літературний шлях, - зазначала Леся
Українка, - бо я з літературної родини походжу, але від того не менше кололи мене поетичні терни." 2. "Весною дише від цих віршів... - писав Іван Франко про твори Олександра Олеся. - Майже кожний віршик так і проситься під ноти, має в собі мелодію." 3. "А колегам моїм, письменникам і митцям, перекажіть, що немає вищої, цікавішої теми для їхніх творів, як щастя," - просив Володимир Винниченко. 4. "Музика, спів, - згадувала Ольга Кобилянська, - були одинокою насолодою для нас у маленькому гірському містечку."
5. Іван Тобілевич зізнавався: "Сцена - мій кумир, театр - священний храм для мене." 6. Григорій Сковорода здивував його такими словами: "Скажіть матінці-цариц,і що мені моя сопілка й вівця дорожчі царського вінця." 7. "Я ще можу не противитись, коли ображають мене як людину, - говорив Михайло Коцюбинський, - але коли ображають мій народ, мою мову, мою культуру, як же я можу не реагувати на це?"
II. Визначте частини мови слів останнього речення й побудуйте його схему.
"П, - а, - п?"
Я(займ) ще(частка) можу(дієсл) не(частка) противитись(дієсл) коли(прислівник) ображають(дієсл) мене(займ) як(спол) людину(імен) говорив(дієсл) Михайло(імен) Коцюбинський(імен) але(спол) коли(присл) ображають(дієсл) мій(займ) народ(імен) мою(займ) мову(імен) мою(займ) культуру(імен) як(частка) же(частка) я(займ) можу(дієсл) не(частка) реагува(дієсл)ти на(прийм) це(займ)
Кому ставити не потрібно, оскільки підрядну частину не можна вилучити без шкоди для граматичної цілісності речення.
Пояснення:
