6. Речення, у якому допущено пунктуаційні помилки

AЛуки, гори, пишні сади все зелене принишкле.

В Поля, пробуджені сонцем зимового сну, злегка парували.

БКуди ж мене зовеш, брунатна бджілко?

ГОмиті росами квітки розтулюють повіки.​

Моя родина дуже бережливо відноситься до речей, пов’язаних з історією нашого роду. так, з покоління в покоління предмети інтер’єру, особливі речі та фотографії. завдяки такої традиції я дуже добре знаю біографію моїх предків. так, мені відомо, що бабуся моєї бабусі була відомим у полтаві лікарем. до неї приїжджали із різних кутків країни. під час великої вітчизняної війни вона була головним лікарем у військовій лікарні та врятувала багато наших співвітчизників. були випадки, коли вона залишалась у лікарні на троє, четверо діб, іноді без сну та їжи. колеги дуже поважали її, тому що вона завжди оточуючим.  після війни в неї народилась донька – моя бабуся, яка через тридцять років також стала відомою в медицині людиною. вона стала хірургом-кардіологом і щоденно рятує хворих. по матусиній лінії в нас усі лікарі. мій дідусь родом з донеччини він ріс у родині шахтарів. його батько загинув у 1942 році під сталінградом разом зі старшим братом. з дванадцяти років він мусив піти працювати, щоб якось матусі, в якої на руках залишилося ще троє дітей. дідусь був самим старшим та пішов працювати у шахті. усе життя він мріяв стати авіаконструктором і після закінчення школи пішов навчатись в авіаційний інститут м. києва. мій дідусь дуже цілеспрямована людина, що звикла досягати у житті високих цілей. зараз він на пенсії, але залишається дуже активним і я часто звертаюсь до нього, коли мені потрібна при виконанні складних завдань. знати історію своєї родини дуже важливо – тільки так ми можемо виховувати в своїх дітях повагу та любов до близьких. крім того, народження сімейних традицій та їх зберігання отримати почуття кріпкої великої родини. саме з таких історій ми починаємо дивитися на життя по-іншому. адже не дарма говорять, що людина без минулого не може мати майбутнього! (міста і професії зміниш, я скинула з інтернета)

Зачин: 
За давніх-давен, як свинки співали пісень, а мавпи тютюн жували, а кури його клювали, а качки: «Кряк-кряк» примовляли,— якось усі птахи попросили сороку:
— Навчи нас, як вити гніздо.
Бо всім відомо, що сорока — майстер вити гнізда. Зібрала вона всіх птахів і почала вчити. Спершу принесла грязюки і зліпила кругленький млинець.

Основна частина:
—    Я вже знаю, як його робити,— сказала сова і полетіла геть. Ось чому сови не навчилися робити кращих гнізд.
Після цього сорока взяла кілька хворостинок і сплела з них кругленький обідок.
—    І я так зумію,— сказав горобець і полетів собі. Відтоді горобці в'ють свої гнізда з хворостинок, хоч і роблять це абияк.
Потім сорока назбирала пуху та пір'я і вистелила гніздо.
—    Оце мені подобається! — вигукнув шпак і полетів геть. Ось чому в шпаків так м'якенько вистелені гнізда.
Тим часом сорока робила своє. А нетерплячі птахи один за одним відлітали геть.
Зрештою залишилася біля сороки сама тільки горлиця. А їй не вистачало ні глузду, ні тями чогось навчитися. Сидить і туркоче-торочить щось своє:
—    Тягни три трісочки, тягни три-и. Сорока саме клала прутик. Почула, що туркоче горлиця, і каже:
—    Не трісочки, а прутики, і не три, а й одного досить.
Горлиця ж торочить своє. Нарешті озирнулася сорока і побачила, що біля неї немає нікого, крім  недотепи  горлиці.