Котрі речення з відокремленою прикладкою?(2 відповіді)
А Дзвени, моя пісне, і клич до роботи... (В.Сосюра). Б Ти мене, кохана, проведеш до поля, я піду – і, може, більше не прийду (М.Рильський). В Хлопець сидить ніби аж трохи знічений прилюдним сусідством з нею, з юною шкільною красунею (О.Гончар). Г А дівочі молодії веселії літа, як квіточка за водою, пливуть з сього світа (Т.Шевченко).Д І він, маленький хлопчик, уже тоді розумів дорослу розмову (М.Хвильовий).Е Дякую, тобі моє серденько, за таку твою увагу до мене! (Остап Вишня).

У запорожців існував гарний звичай:  біля всякого статечного козака мав бути хлопець-підліток. Ті хлопці звалися джурами. Джура доглядав коня та зброю свого названого батька-запорожця, ходив разом із ним у походи й навіть у битвах ставав йому в пригоді, набивав рушницю, викрешував вогонь на люльку та приносив пити.         Таким хлопцям доводилося зазнавати багато всяких пригод та небезпеки. Через те, доходячи парубочих літ, вони ставали найзавзятішими козаками.         Знаючи такий січовий звичай, запорожець Петро Рогоза, почувши, що його батько й мати в Україні померли, а брати Демко, Гнат та Василь лишилися без притулку, привіз їх усіх на Січ. Демка він приписав до куреня козаком, бо йому пішов уже двадцятий рік, тринадцятирічного Гната віддав за джуру до полковника. Меншого ж брата Василя, якому минуло лише десять літ, вирішив віддати на послуги кухарям, аж поки підросте.         Незабаром козацтво подалося Дніпром на Чорне море. З військом пішли Демко та Гнат.         Січ немов заснула або вимерла. Поміж куренями тинялися тільки немічні діди. Більшість кухарів теж пішла за військом, а ті, що лишилися на Січі, не мали для кого варити страви.         Василь вештався біля січових окопів. Бо ж навкруг Січі були глибокі  рівчаки, а понад рівчаками високі земляні вали, обплетені лозою, щоб не обсипалися. На північ од січового майдану височіла башта. З неї, як на долоні, було видно безкраї зелені плавні, що запорожці називали Великим Лугом. По тих плавнях сріблом виблискував Дніпро з притоками – річками Скарбною й Підпільною. Річки підбігали до самої Січі.         Василь побачив затоку, а в затоці човни. Він побіг з високої гори до затоки, жваво вскочив у каючок, одв’язав його від верби й відіпхнув од берега. Весло було для хлопця важкеньке, але він, узявши його за середину, спромігся закласти в уключину й почав гребти.         Човен потрапив на бистрину. Його підхопило, мов трісочку, й понесло понад берегом. Василь почав гребти дужче, але човен крутився, бився об верби, що росли у воді вздовж берега. Течія вирвала хлопцеві весло з рук. Човен несло все швидше. От уже й Січ зникла з очей, і тільки один золотий хрест над церквою, сяючи понад деревами, показував, де вона лишилася.         На щастя, Василеву пригоду побачив старий запорожець Очерет, що рибалив з каюка нижче Січі. Він наздогнав хлопцевого човна, причепив до свого й потяг до берега.         Довідавшись, що Василь нудьгує в Січі без братів, старий в його, привів до свого куреня, подарував вудку й з того дня почав брати хлопця з собою рибалити. (За А. Кащенком.) (351 сл.)

Діалог про місто- Здрастуй! Мене звати Миколка.Привіт! Я Мишко. Ти з якого міста приїхав?- Я з Одеси. А ти?- А я з Костянтинівки .- А в якій це області?У Донецькій.- Цікаво. Я в Донецькій області взагалі ще не бував. А ти бував у Одесі?- Так, минулої осені ми їздили на екскурсію до Одеси.- От добре! Тобі сподобалося наше місто?- Так, а найбільше мені сподобалися Потьомкінські сходи та гарний вид на морський вокзал. Дуже велична картина. Я обожнюю кораблі. Можливо, стану моряком.- А в твоєму місті є море? Адже Донецька область має вихід до моря. Вибач, я не дуже добре географію знаю.- Ні, в нас моря немає, адже ми знаходимося на півночі області. В нас завод металургійний є. Раніше у нашому місті працювало кілька потужних підприємств, але потім вони порозвалювалися.- Мабуть, Костянтинівка – невелике та затишне місто?- Так, невелике. Воно було б затишнішим, якби завод не димив та не коптив так. Мешканці міста скаржаться.- А якщо ти вирішиш стати моряком, то приїдеш вчитися до нас, в Одесу?