Хмаринка завжди тішилась своїми дітками-сніжинками, цими маленькими красунями. Матуся-хмарка любила мандрувати і сніжинки вже багато знали про цей світ і чекали з нетерпінням коли вже підростуть і здійснять власну подорож.
Ось настав час, коли сніжинки стали вже зовсім великі, і хмаринка випустила їх у широкий світ. Як це було прекрасно! Сніжинки закружляли над Землею у веселому таночку і літали, літали... А поміж ними всіма була одна чарівна, не схожа на інших Сніжинка. Вона була легка і срібляста. Вітер ніжно підхопив Сніжинку і спустив до моеї лодоні. В морозному повітрі вона виблискувала всіма барвами і чарівно усміхалась.
Мені стало цікаво дізнатись про цю крихітку і я почала розпитувати Сніжинку про її пригоди. Вона засяяла ще яскравіше і тихим голосом почала розповідати. Про ніч-чарівницю, яка читала їм казки, про зірок-подружок з якими вона часто танцювала та про матусю-хмаринку. Сніжинка була допитливою тому кожна її історія була сповнена казкових порівнянь і цікавих подій. Біла сніжинка розповідала про різних людей, яких вона бачила з неба. Про маленьких діточок, які бавились снігом і сивих бабусь які просто насолоджувались зимовими днями. Про чарівну музику Новорічних свят... І про все, все, все...
Та раптом на небо випливло чарівне малинове Сонце! Воно було таке велике і гарне. Такого вона ще не бачила, бо в хмарі, де вона народилась, було тісно і темно, а тут така краса! Їй знову захотілось піднятись високо і танцювати, танцювати...Сонечко було дуже приємне, але сніжинка розтанула від його тепла і ласки.
Протягом багатьох віків, ще з самого початку свого існування, життя українців було нерозривно пов’язане з піснями. Пісні мали величезне значення для людства і супроводжували людей в усіх сферах їх життя: у свята та час розваг (весільні, різдвяні (колядки, щедрівки), купальські, русальні пісні), під час роботи (жниварські пісні), в час трауру (пісні про загиблих, обрядові) тощо. Напевне, не було такої життєвої ситуації, про яку наш народ не склав би пісні.
Щастя від щирого кохання, журба дівчини, що чекає козака з походу, біль від стосунків, яким заважали якісь зовнішні обставини (соціальний стан закоханих, відстань тощо), горе втрати, сльози матері, що не діждалася сина або загубила єдину доньку — у піснях є все і навіть набагато більше. Слухаючи їх, розумієш, що у світі, повному страждань, неможливо було вижити без пісні, і ця пісня рятувала людей, з’єднувала їх, давала їм опору і надію в скрутні часи.
