Білий лелека став священним птахом у багатьох народів. Про це говорять хоча б численні легенди, казки, повір’я, поговірки, що дійшли до нас із тих часів. Давньогрецький історик Плутарх повідомляв, що в Тесалії того, хто вбив чорногуза, карали смертю. У греків лелека вважався птахом богині Гери, у римлян — Юнони.З часів Арістофана і Софокла чорногуз був уособленням турботи про батьків. Вважалося, що коли старі птахи ставали слабими і втрачали оперення, молоді бузьки вискубували в себе з тулуба пух і “одягали” батьків. Це повір’я було так добре відоме серед античних народів, що навіть данина вдячності носила назву “антипеларгосіс”. Походить вона від грецької назви білого лелеки — “пеларгос”, що значить “чорно-білий”. Між іншим, греки не плутали цього птаха з чорним лелекою. Для нього була інша назва — “меланопеларгос”. Це повір’я в тій чи іншій формі існує й досі у багатьох європейських народів, хоча ще Аристотель називав подібні історії “теревенями”.
Объяснение:
Вот все что я знаю)
Світло вуличних ліхтарів поступово тускніє, поступаючись яскравій заграві у східній частині небосхилу. Безхмарне чисте небо обіцяє нам, що дуже скоро ми зустрічатимемо перші промені зимового сонця. Воно зовсім не зігріває, проте його тепле та грайливе світло збадьорює навіть сплячу природу. Усе навколо заграє чарівним сяйвом дорогоцінних каменів – то блищить на сонці сніг. Зимовий ранок тихий, не чутно ні співу пташок, ні лаю собак.
Навколо тиша, яку порушує лише скрипіння людських кроків по снігу. Люди попрокидалися та поспішають у справах, милуючись особливою величчю та красою зимового ранку.
