Один раз на літніх канікулах ми із хлопцями поїхали в аквапарк. Кінець червня був таким пекучим, що ми навіть із води не вилизали. Мій приятель Арсеній пішов уздовж берега по воді. Раптом він закричав:
- Швидко сюди!
Коли ми підбігли, Арсеній тримав у руках щеняти коричневого кольору із чорними плямами на спинці й передніх лабетах. Незважаючи на жару, щеня тремтів
- Ти де його знайшов? – запитав Ігор
- Заплутався у вербових хащах. Чую – хтось скиглить. Я туди – а там щеня
- Що будеш робити із дворнягою? – запитав я
- Тобі віддам, – не коливаючись, відповів хлопчик. Може, він пожартував, але не погодився
Коли я вернувся додому, мама категорично відмовилася залишати щеня . А він був таким смішним! Здавалося, він розумів, що вирішується його життя. Навіть перестав скиглити. Підповз до маминих ніг і влігся, поклавши на лапки мордочку. Може, тим самим він показував мамі, що й турбот з ним буде небагато. Його карі вічка дивилися тривожно. Він помахав хвостиком, але мама залишалася невблаганної
Тоді ми із хлопцями вирішили спорудити для нього будку. В Арсенія батьки недавно купили новий телевізор і ящик ще не викинули. Цю величезну коробку із твердого картону ми перетворили в хатку для щеняти. Поставили її в безлюдному куточку двору й вирішили по черзі доглядати за врятованим щеням
- От якби стати чарівником! – мрійливо сказав Арсеній
- Те й що, – запитав я, – ти б всіх щенят пособирал у місті, так?
- Майже вгадав. Я б створив для них притулок. І не тільки для собак, а й для беззахисних котів
- А якщо серйозно, що будемо робити з ним узимку?
- До зими це буде міцний собака, – нагадав Арсеній
- Але не залишати ж бідолашне щеня на вулиці? Я ще побалакаю смамой.
До речі, щеняти ми назвали Орешком.
Опис процесу праці.
Шоколадний торт - мій найулюбленіший десерт з самого дитинства. І ніхто не готує його так смачно, як моя матуся. Сьогодні я уважно гатиму, як її ніжні і вправні руки будуть готувати цю незрівнянну смакоту.
Ось мама дістає з шафи потрібний посуд: полив"яні миски й скляні мисочки, складає в них потрібні продукти, які вона приготувала завчасно. Це масло, яйця, борошно, цукор, какао, ванілін, вершки та шоколад. Все це повинно мати кімнатуну температуру - це важливо!
Мама бере в руки сито і починає просіювати борошно, воно сіється у велику миску, як сніг з неба на землю, і вкриває її спочатку тонким шаром, а потім купкою. До борошна мама додає какоо і також ретельно його просіює. "Так воно набирається повітря і буде пухким", - пояснює мама.
В іншу мисочку вона розбиває яйця, додає туди ж цукор і починає збивати електричним міксером цю суміш. Ось вона збільшилася в об"ємі приблизно утричі. Тут настає дуже відповідальний момент: мама зосереджено додає в цю масу борошно з какао, ретельно орудуючи великою ложкою, схожою на лопатку.
"Ось майже готово", - коментує мама і викладає розчин у круглу форму. Форма відправляється у духовку, а мама починає готувати крем для торта. Збиває міксером вершки, додає ванілін, насипає цукор... Як же ж смачно усе це пахне! Так і хочеться лизнути!
Настав час виймати корж з духовки. Ось він лежить на дерев"яній тарелі - духмяний, теплий, наче живий, парує, холоне. Тоді мама розрізає його на три тонких пласти і починає кожен змащувати кремом. Коли все закінчено, мама поливає майже готовий торт шоколадною глазур"ю. Він робиться таким блискучим, гладеньким і страшенно апетитним. Але його їсти поки не можна, треба дати йому застигнути в холодильнику хоча б півгодинки. Увечері на нас чекає справжня насолода!
