Всі полюбляють канікули, тому що під час канікул можна відпочіти і гарно провести час. Можна робити, що хочеш, не потрібно рано вставати, і не потрібно робити домашні завдання. Можна подорожувати, займатися улюбленими видами спорту або іншими зацікавленнями.
Більш за все я полюбляю літні канікули, тому що вони найбільш тривалі. А зараз я хочу вам розповісти про літні канікули, які я провів у Криму.
Я був там вперше. Я багато років мріяв поїхати до Криму, але наша родина не могла собі це дозволити. Цього літа мій батько сказав, що ми можемо поїхати на Чорне море. Я не міг повірити власним вухам. Я перепитав його, чи не пожартував він, але він сказав, що вже купив квитки на потяг до Симферополя.
5 липня ми виїхали з Києва до Симферополя на потязі. Але метою нашої подорожі була Алушта, тому від Симферополя до Алушти ми діставалися на тролейбусі. Коли ми доїхали до Кримськіх гір, я був вражений мальовничими видами, які раніше бачив лише на малюнках. Шлях блукав серед гір і скоро ми досягли Ангарській перевал. Це була найвища точка нашого шляху, тому потім ми стали спускатися і, нарешті, приїхали в Алушту.
Алушта – одне з найбільших міст Криму. Вона розташована на березі моря в долині, оточеній високими гарними горами. Звісно, головний скарб Алушти – це прекрасне Чорне море!
Це був чудовий час. Ми плавали, гуляли по березі моря і відвідали багато цікавих місць. Більш за все мене вразила екскурсія в Долину привидів, яка знаходиться недалеко від Алушти. Долина привидів – це фантастичний, нереальний пейзаж! Гігантські кам’яні стовпи, створені в результаті вітрової ерозії. Це було неймовірне видовище, я ніколи не бачив нічого подібного!
Ми їздили також на водопад Джур-Джур, в Мармурову печеру і в Червону печеру. У Мармуровій печері є декілька підземних залів із сталактитами і сталагмітами незвичайних форм, що нагадують людей і тварин. А в Червоній печері протікає підземна річка.
Це були чудові і незабутні дні; я хотів би провести там більше часу. Мої канікули були дуже насиченими і радісними. Я отримав море задоволення. Мені здається, що Крим — це справжній рай на землі. Я мрію знову повернутися туди. Амінь!
Людське життя.. . Неповторне та звичне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин. Люди, їх мільйони.. . усі вони зовсім різні й чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом. Так, життя кожної людини - це стежина, устелена жовто-гарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними та чорними тонами, як у пісні "Два кольори" - «червоне - то любов, а чорне - то журба». Бо й справді,кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим. Стежина життя.. . Це по ній кожен має пройти гідно. Але якою вона буде? І хочеться гукнути: «Життя! Ну зупинись хоч трішки! Почекай хоч одну мить! Візьми мене на свої крилечка й понеси ген-ген за небокрай, де люди у вічності живуть» . Важко розмірковувати про людське життя, адже це настільки багатогранне явище, що ніяких слів не вистачить, щоб розкрити його сутність. Найвидатніші філософи в усі часи намагалися зробити це, проте, як на мене, найкраще це вдалося митцям, які за до мови образів, звуків, фарб наближаються до розгадки великої таємниці життя. Життя – найбільша цінність. Саме тому настільки вражають випадки, коли людина свідомо приносить життя у дар іншим. Так вчиняли герої-бійці підчас Великої Вітчизняної Війни, а до них – герої українського народу, що боролися як могли за свободу та незалежність нашої Батьківщини, право свого народу на самобутність, щасливе майбутнє свої дітей. Життя видатних особистостей – митців, науковців, громадських діячів, вчителів, лікарів – це постійний, щоденний дар суспільству й людству в цілому. Згадаємо Марію та П’єра Кюрі,вчених, які відкрили радіоактивність радію та полонію, та були першими добровільними жертвами опромінення, бо не відмовилися від експериментів, хоча й усвідомлювали небезпеку для свого здоров’я. Часто виходить так, що людина починає розуміти безцінність життя, коли стоїть перед обличчям смерті. А найбільше захоплення викликає мужність людини жити та творити, коли вона невиліковно хвора. Прикладом цього може бути життя видатної української поетеси, драматурга, перекладачки Лесі Українки. Жага до життя, сильна воля поетеси виявляється в її автобіографічній поезії «Contra spem spero»,де звучать такі рядки: Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть, думи сумні! Заповнюючи своє життя самовідданою працею, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно підвищує цінність власного життя. Вибір сенсу життя, на мою думку, залежить від умов конкретного суспільства, задатків, нахилів та здібностей конкретної людини. Отже, можна зробити висновок, що життя – це дарунок долі,яким людина має мудро та розважливо розпорядитися. Незважаючи на те, що інколи настають важкі часи, у житті також повно приємних речей, які ми маємо цінувати. У кожного є вибір, кожен може досягти успіху, треба лише старанно працювати. І можливо, через багато років і наш життєвий шлях ставитимуть у приклад наступним поколінням.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
