Великий український поет Тарас Григорович Шевченко був ще й талановитим художником. Він любив малювати з дитинства, а після визволення з кріпацтва навчався в Петербурзькій Академії Мистецтв.Ми бачимо молоде обличчя з високим чолом, обрамленим темним волоссям. Світло падає на обличчя і на чоло, підкреслюючи, що перед нами талановита творча особистість.
Вираз обличчя не одразу й зрозумієш — усмішка сумна, глибокі розумні очі дивляться уважно і допитливо. Але художник чомусь затінив очі і не надав їм однозначного виразу. У цих очах можна побачити все нелегке життя митця: сирітство, поневіряння, кріпацтво. Шевченко вдивляється в своє відображення, нібито намагаючись побачити своє майбутнє. Що чекає колишнього кріпацького хлопчика, який зараз навчається в Академії Мистецтв у всесвітньо відомого майстра К. Брюллова? Яскраве
майбутнє чи... Думаю, що саме запитання можна вважати головним значенням уважного погляду майбутнього великого українського поета. Він дивиться з минулого в майбутнє.
Картина намальована реалістично, з великою художньою майстерністю, це твір справжнього майстра.
Объяснение:Жила-була літера П. Вона виділялася серед інших літер Алфавіту. Літера П була дуже гарною. У неї було дві ніжки та пряма, горизонтальна спинка. Літера П добре співала, танцювала, стрибала. Вважалося, що вона найчарівніша, найпроникливіша, найсвятковіша літера.
Але найбільше буква П любила подорожувати.
Вона бачила піраміди, милувалася узбережжям. Вона подорожувала пароплавом і поїздом. Якось доля закинула літеру П у таку далечінь, де вона раніше не бувала.
То була дуже тепла територія. На ній росли папороті та плющі. Там, не таючись, ходили павіани, сміливо літали папуги.
І ось одного разу буква П побачила приголомшливу птицю. Спочатку вона здалася їй чарівною. Вона ходила з високо піднятою головою, ступала велично, царственно. Літера П дивилася на неї із захопленням.
Але раптом прекрасний птах виріс прямо на очах. Вона стала величезною. Її хвіст став схожим на гігантське віяло. Буква П злякалася, вона вирішила, що чарівний птах розлютився на щось, і їй, букві П, зараз невтішитися. І тоді Алфавіт позбудеться найрозумнішої літери на світі.
Але прекрасний птах і не думав нікого ображати. Вона просто підняла своє чарівне пір'я за звичкою, а також через чудову погоду.
— Який гарний птах – павич ів маленький жучок-повзучок, що зупинився неподалік літери П.
- Павич! — вигукнула літера П. — Як же я не здогадалася, що це саме він.
І вона почала пурхати. Адже вона була найбільшою літерою Алфавіту. Павич з усмішкою глянув на неї, кивнув, як старій знайомій, і пішов далі.
А буква П довго дивилася йому вслід, милуючись прекрасним віялом.
Надвечір вона поспішила додому, до Алфавіту.
— Швидше, скоріше додому! Треба розповісти іншим літерам Алфавіту про павич, про найкрасивішого у світі птаха!
