Розтавте розділові знаки
1)І в зимку є своя неповторна краса навчав учитель дітей.
2)Мамо чи кожна пташка у вирій на зиму літає в неньки спитала дитина.
3)І тихо-тихенько я промовляла сон літньої ночі мені тебе жаль.
Розтавте розділові знаки,підкресліть головні та другорядні члени.
1)Поблизу росли золоті явори але ніхто не бачив білих беріз.
2)Сонце заходить гори чорніють пташечка тихе поле німіє.
3)Цвіте липа так буйно й розкішно що все місто плаває в задимленому мареві.

1) Сьогодні дуже яскраво світить сонечко.  ( сонечко - підмет, світить - присудок)
2) Мама купила мені дуже-дуже багато різних солодощів. ( мама - підмет, купила - присудок)
3)  Маринка дала мені почитати дуже цікаву та захоплюючу книжку. ( Маринка - підмет, дала - присудок)
4) За вікном швидко капає холодний дощик і вітер гучно завиває. ( дощик і вітер - підмети, капає і завиває - присудки)
5) На високих горбах, вкритих зеленою травою, спокійно паслись  паслись корови. (корови - підмет, паслись - присудок)

Любов до Батьківщини. Ці слова наповнилися реаль­ним змістом улітку 1991 року. До цього українцям прищеплювали любов до могутньої імперії, тобто Ра­дянського Союзу. Тепер перед кожним на певному сту­пені саморозвитку постає питання, яке винесено в заго­ловок цього твору. Дійсно, як пояснити собі дивне по­чуття єдності з народом, землею, історією, що зветься любов’ю до Батьківщини?

Для себе я відповів на це питання. Почуття любові до України є тим почуттям, що об’єднує землі, згуртовує лю­дей. Завдяки такій любові різномовні люди перестають бути диким натовпом, а населені пункти — брудними гур­тожитками. Єднаються люди, розквітають міста — ось так людські почуття впливають на світ.

Любов до Батьківщини не може бути обов’язком, адже про це ні в якій конституції чи кримінальному кодексі не напишеш. Це почуття, гідне справжнього громадянина, виникає в кожного з нас від народження, і з часом воно гартується й міцнішає. Але є й ті, хто зрікаються цього почуття, плюндрують звання українця. Як цьому зарадиш? Мабуть, уже ніяк.

Хто щиро любить свою Батьківщину? Селянин, який плекає золото хлібу. Працівник заводу — майстер, у якого золоті руки. Учитель, який рік за роком віддає знання своїм учням. А ще лікар, бібліотекар і багато-багато інших.

Зрозуміло, хто не любить України, хто лише носить гла­деньку машкару любові? Той, хто не працює задля її добро­буту й процвітання.

З часом, коли суспільство нарешті вирине з кризи, пи­тання про любов до рідної України більше не постане. Це почуття ввійде в плоть і кров нації, стане її органічною часткою. І доля тоді щиро всміхнеться браттям-українцям. Золоті часи настануть для нашої держави. То ж примножуймо свою любов до Батьківщини — вона повернеться до нас сторицею!