Диво для кожного - наша Україна. Близька вона і найкраща у будь-яку пору року, а особливо навесні, коли дихає теплою парою земля, викидає зелену свіжу брость, а лелеки, поважно кружляючи над містом, обдаровують щастям людські оселі.
Я, як і кожна людина, серцем приросла до свого замріяного краю. Калинова кров тече в моїх жилах, душа бринить чарівними піснями, ніжними і грізними, веселими і тужливими, як саме життя.
Ненько моя Україно, яка ти багатостраждальна! Яких тільки випробовувань не випало на твою долю, хто тільки не зазіхав на твоє багатство, красу, родючі землі, працелюбний народ?! Спочатку половці, потім монголо-татари, а з часом і царська Росія намагалися поділити українські землі. Наш народ також пережив війни, голод, репресії, Чорнобильську катастрофу. Але ніхто не зміг поставити тебе на коліна.
Кожний народ, дбаючи про своє майбутнє, прагне передати наступним поколінням усі свої знання і досвід. Тому звертаємося ми до фольклору, цієї мудрості народної, вчимося народним ремеслам. Кожний вид народного мистецтва збагачує наших сучасників. А взагалі, нашому поколінню поталанило, бо живемо у цивілізованому світі, маємо безліч інформації про життя не тільки своєї держави, а і різних країн і народів. Саме наявність різноманітної інформації дає змогу мені і моїм ровесникам займатись улюбленою справою, обирати собі заняття до смаку.
Мої батьки вважають, що дитина повинна сама обрати собі улюблену справу. А оскільки всі діти талановиті, то батьки повинні направити дитячі таланти в належному напрямку. Змалечку я виявляв хист і до малювання, і до музики, і до спорту. Тому батькам було дуже важко водити мене до ізостудії, музичної школи і в басейн одночасно. Врешті-решт довелося обирати між трьома захопленнями. Я не міг визначитись — і захопився технікою. У гуртку авіамоделювання мені дуже подобалося. Досвідчені керівники вчили гуртківців проектувати і збирати авіамоделі. Але я, на жаль, далі однієї моделі не пішов, більше роздивлявся моделі інших, ніж робив власні.
