«Щастя – це не життя без турбот і печалей, це стан душі». Коли людина щаслива, вона бачить світ по-іншому. Песимісти стають оптимістами, починаючи вірити у світле майбутнє, намагаються продовжити цей стан, адже життя смугасте: якщо зараз біла смуга, то рано чи пізно настане й чорна…
Так і на долю України випадали чорні та білі смуги. Її історія наче вишиванка, бо мережилися на полотні чорні й червоні нитки. Вузлик за вузликом народжувалася наша держава. Червоними нитками запеклася кров борців за нашу мову, віру, правду. Кожна безцінна крапля просочувала полотно й залишилася на нім навіки. Чорними ж стали материнські сльози й смерть. Саме вони спонукали боротися за те, щоб не з’являлися сльози болю на очах найрідніших.
Наша біла сорочка – це щире щастя українців, накопичене століттями. Строфа пісні чи рядок шевченківського вірша щоразу дають нам надію та сили боротися далі. Не здаватися, не зупинятися.
Як би там не було, а ми щасливі люди, які мають суверенну, незалежну державу зі своєю чудовою мовою. Про милозвучність, красу та неповторність її знають у всьому світі. Ми одна з найспівучіших та найталановитіших націй. Нам є чим пишатися й що розвивати! Ми повинні бути щасливими!
Щастя – це той приз, який ти отримуєш, подолавши іспити долі, якими б важкими вони не були. Кожен заслуговує на своє щастя, але важливо його не проґавити!
Речення — це синтаксична одиниця, яка слугує для формування повідомлення і передачі думки. За метою висловлювання речення поділяють на розповідні, питальні, спонукальні. Розповідні речення містять у собі повідомлення (У всіх було легко й радісно на серці); у питальних реченнях про що-небудь запитується (Хіба щастя може бути одноманітне?); у спонукальних реченнях виражається спонукання до дії (Розцвітай ти, весно красна! (Нар. тв.)). Усі ці речення можуть бути також окличними, якщо вони виражають радість або сум, здивування або захоплення того, хто говорить (Гетьте, думи, ви хмари осінні! Тож тепера весна золота! (Леся Українка)), або неокличними, якщо вони є емоційно нейтральними, тобто додатково не виражають почуттів мовця.
Залежно від будови речення поділяються на прості та складні. Простим називається речення, яке має тільки одну граматичну основу (Вибігла на вулицю весела дітвора). У складному реченні можуть бути дві і більше граматичні основи, тобто дві і більше частин. Частини складного речення можуть бути пов’язані між собою за до нтонації та сполучників (Я прибіг додому дуже швидко, але батька вже не було — сполучникове речення) або за змістом, а також інтонаційно (Сонце сяє, пташки щебечуть, бджоли гудуть — безсполучникове речення).
За наявністю головних членів прості речення поділяють на двоскладні та односкладні. У двоскладних реченнях присутні і підмет, і присудок (Над нашим краєм пісня шириться й росте). В односкладних реченнях граматична основа складається з одного головного члена (підмета або присудка), другий головний член не потрібен, оскільки зміст речення і так зрозумілий (Не вчись руйнувати, а вчись будувати (Нар. тв.)).
