У доброчинності повинна бути закладена любов і поклик серця. Тільки тоді вона принесе взаємне задоволення, очікуваний результат і Божу нагороду. Як говорив преподобний Серафим Саровський: «Той, хто приймає щось, отримує людську радість, а той хто дає – отримує радість Божественну».
Саме тому напередодні свята Святого Миколая колектив та учні Чечеліївської школи вирішили реалізувати проект «Від серця до серця іде доброта».Цю рису характеру необхідно виховувати, і тому наступним етапом проекту вирішили зробити акцію «Доброта мого серця».Розповівши дітям, що акт доброчинності змінює по-перше, серце того, хто віддає, запропонували учням пригадати когось зі свого оточення, хто їх образив, до кого в них є неприязне ставлення та приготувати подарунок своєму «кривднику» і таємно (через вчителя) подарувати його. Здійснивши «акт прощення та примирення в своєму серці» стосовно цієї людини. А на годинах спілкування обговорити цю тему та поділитися своїми переживаннями.
Доброчинність або милосердя - це появ стану серця людини.
Усна народна творчість — це найдавніший різновид словесної творчості людини. Виникла вона ще багато століть тому, коли писемності не було і люди не знали, що таке літери. Як же виникали такі твори?
Одна людина складе, скажімо, казку, перекаже її іншим, а ті ще комусь, і так твір передається від людини до людини, з однієї місцевості в іншу. Передаючи з уст вуста казку, пісню, прислів'я, приказку чи загадку, люди могли змінювати її, додавати щось своє. Таким чином, один і той же твір у різних областях міг мати деякі відмінності.
Якщо літературний твір пише якась одна людина, або декілька людей, то народна пісня чи приказка з'являється у результаті спілкування багатьох людей, і вже неможливо встановити, хто її вигадав першим. Багато народу бере участь у її створенні, саме тому твори, що з'явились і довгий час не були записані на папері, мають назву народних творів.
Інша назва усної народної творчості — фольклор. Це слово у перекладі з англійської мови означає «народна мудрість». Двісті-триста років тому з'явились такі люди, які цікавились цією творчістю та почали її записувати на папір. То були письменники, вчені або просто грамотні та освічені люди. Завдяки цим людям, які витрачали свій час та докладали зусилля, ми можемо прочитати такі твори просто в книжці, нам не треба шукати тих, хто знає багато прислів'їв або казок, щоб познайомитись з народною творчістю.
У повсякденному житті кожен з нас використовує фольклор, не помічаючи цього. Спочатку мама співає нам колискові пісеньки потім у дитячому садочку ми вивчаємо загадки. А от у школі ми знайомимося з рештою видів народної творчості. Спочатку вивчаємо казки, приказки та прислів'я, потім коломийки, пісні, думи.
Приказки та прислів'я несуть в собі те, що називають народною мудрістю. Коли я не хочу робити домашнє завдання, то тато каже: «Не побігаєш — не пообідаєш». І я розумію, що він має на увазі не те, що той, хто не бігає, залишається без обіду, а те, що я не отримаю гарну оцінку, якщо не виконаю домашні вправи. Приказки та прислів'я охоплюють різні теми, а саме: різні людські недоліки, сімейно-побутові стосунки, здоров'я, праця, сміливість та відвага, бідність та багатство, щастя і горе та багато інших.
Твори усної народної творчості завжди відрізняються тим, що легко читаються, легко запам'ятовуються, невеличкі за розміром. Це цілком зрозуміло, тому що вони ніде не записувались, а запам'ятати довгий та важкий твір неможливо.
Зараз вважають, що фольклор з'явився набагато раніше, ніж інші твори, і я цілком згоден з цим, тому що існував він уже тоді, коли люди і не уявляли, що існують літери.
