Бджільництво завжди було в Україні у великій пошані.
Объяснение:
На схилі літ запорожці часто йшли не до монастиря, а на пасіку. До речі, саме на пасіці провів свої останні роки кошовий отаман Іван Сірко. Місце для пасіки вибирали затишне й мальовниче. Вулики ставили вічками на південь. Самі вічка робили досить вузькими, щоб бджоли могли захищатися від нападу сторонніх комах. Пасіку огороджували невисоким тином. Як оберіг тут височів хрест, бажано, щоб він був виструганий із розбитого блискавкою дерева. На пасіці обов’язково тримали ікону із зображенням заступників бджіл Зосима й Саватія. Узяти в малої комашини солодку рідину – справа ніби й нескладна. Та скільки старанності, обережності й терпіння вимагалося від пасічника! Узимку вулики зберігалися в спеціальному утепленому напівземляному приміщенні. Звалося воно омшаник. Уперше вулики виставляли на пасіку десь на третьому тижні весни. Перед тим їх обкурювали волошкою, щоб запобігти виникненню цвілі. Після зимівлі бджоли були кволими, тому їх підгодовували патокою. До неї підмішували корицю, гвоздику тощо. На початку літа бджіл вивозили в степ. Купальської ночі їх годували востаннє. 21 Пасічники доглядали за малими трудівницями. Проти воскової молі натирали рамки часником. Щоб відлякати мурашок, на дно вуликів клали полин та м’яту. Мед брали, обкурюючи вулики димом сірки або тютюном, щоб не зашкодити комахам. Бувало це двічі на рік, скажімо, на початку серпня та у вересні. Вийняті з вуликів стільники заносили в теплі приміщення й клали у спеціальні сита, що стояли над коритами, куди стікав мед. Спорожнілі соти перетоплювали на віск. У жовтні господар, покропивши бджіл святою водою, ставив вулики до омшаника.
ответ:(дужее скорочено)
Брати вирушають у дорогу. Випробування. Зустріч з ученим. Пропозиція Анатолія Борисовича
Дощ не вщухав, важкі краплі лопотіли по брезенту. Порив вітру підхоплював стрічну хвилю, вона перекочувалася через тент на мотор. Над ним здіймалася пара.
— Олежику,— просив Ігор брата,— може, ближче до берега підійдемо? Двигуна заллє.
— Не бійся. Наш катамаран хоч і поволі пливе, зате надійний...
Щойно Олег похвалив витвір таткових і своїх рук, як човен зненацька крутонуло, і кермо вислизнуло в хлопця з рук. Коли ж Олег учепився в нього, човен знову кинуло вбік. Мотор замовк.
Ігор злякано метнувся до гака, що притримував брезент.
— Ти куди? — потяг його назад Олег.— Змиє! Держи кермо прямо за течією, а я подивлюся, що там таке.
Він обережно пробрався на корму, оглянув мотор.
— Порвало електричний дріт, що до свічки йде,— встановив пошкодження.— Роботи на хвилину, та тільки не під цю бурю. Доведеться-таки до берега йти!
За півгодини брати вже витягли човен з води.
— Бачиш, усе гаразд,— поплескав Олег Ігорька по плечу, коли вони закріпили катамаран капроновими розтяжками.— Ми з татком таки добре розрахували — ні вітри, ні хвилі не страшні нашому човну! А ти, братику, злякався трохи?
— Було,— знітився Ігор,— катамаран-бо крутонуло, мов дзигу!..
— На деревину якусь, напевно, наскочили. Наше щастя, що рульове управління не зіпсувалося, а то й досі крутилися б посеред річки. Боятися ж нема чого: катамаран, коли навіть і перевернеться,— не потоне. Замерз? — притулив до себе молодшого братика.— Зараз зігріємося!
Швиденько розіпнув намет під невисокими вербами, надув гумові матраци, розіслав на них спальні мішки.
— Залазь, а я вогнище розпалю, чайку зігрію.
Коли він приніс до намету гарячий чайник, Ігорьок уже спав. Хлопцеві не хотілося будити малого, він налив чаю у термос: "Захоче, серед ночі нап'ється".
Прилаштував ліхтарик, застебнув дверці намету і вклався спати.
...Ранок видався сонячний. Олег прокинувся перший і ніяк не міг второпати, де він. А коли згадав, засміявся сам до себе:
"Оце чудасія. Аби мама й татко знали таке, нізащо б не дозволили пливти до дідуся човном!"
Ігор солодко спав. Олег полоскотав йому під носом соломинкою. Той голосно чхнув і прокинувся.
— Горло не болить? Тоді вставай! — наказав старший брат.
— Іще б трішки полежати! — став проситися Ігор, та Олег уже витягував його зі спального мішка.
— На зарядку ставай по порядку. Раз-два... Вище голову! Поснідавши, хлопці подалися до річки. Хвилі лагідно плескалися об їхні босі ноги.
— Ач, добрі які, а вчора мало нас не втопили,— буркнув Олег.— Нумо, Ігорьку, здіймаймо тент і берімося до ремонту. Ой біда,
каністру запасну з бензином загубили. А що ж у баці лишилося?
— Еге, так ми далеко не запливемо. Піди, братику, берегом, униз за течією, може, десь каністру прибило.
Объяснение:
