ответьте на все во ссылка)

http://ridnamova.kiev.ua/html_test/6.5-test.html

Щодня ми озираємось і бачимо навколо себе дерева, траву, квіти, птахів, комах, тварин. Це все природа. Людина — частина її. Але у людини є можливість змінювати природу. Кожна зміна позначається на навколишньому середовищі. Змінювати природу людина повинна обережно, бо окремі дії можуть завдавати шкоди і навіть призвести до загибелі. Від людини залежить, чи збереже вона природу, чи зруйнує. Нам подобається чисте повітря, прозора вода в річках, зелена трава на лугах, могутні дерева в лісах. Це життя. І наш обов'язок — зберегти його. Без природи людина загине. Збереження природи — це збереження людини. 

Сьогодні люди об'єднуються у товариства, метою яких є охорона природи. Навколишнє середовище потребує нашого захисту. Забруднення річок і озер, загибель лісів, знищення цілих видів рослин і тварин — справа рук людини. Проте тільки людина може врятувати природу. І дорослі, і діти повинні об'єднати свої зусилля у справі захисту довкілля. 

Кожен школяр може посадити дерево і нагодувати птахів. Ми повинні обережно поводити себе на лісових галявинах та берегах річок, не залишаючи після себе сміття. Якщо так робитиме хоча б кожен школяр, то й це буде вагомий внесок у дорослу справу збереження природи. 

В історичних і краєзнавчих музеях України зберігається багато прикрас, предметів розкоші та домашнього вжитку, які відображають побут і художні смаки стародавніх слов’ян — від початку заселення території України до утворення Київської Русі.
Розвиток українського народного мистецтва поділяють на три основні етапи. У перший період (ХІV — перша половина ХVІ ст.) відчувається вплив давньоруських традицій, а другий (друга половина ХVІ — перша половина ХVІІ ст.) характеризується розквітом ремесел і заснуванням ремісницьких цехів. На цих етапах декоративно-ужиткове мистецтво було селянським та родинним. 
Речі виготовлялися для домашнього вжитку. Третій період (друга половина ХVІІ–ХХ ст.) — час найвищого розквіту художніх промислів. Саме тоді було створено найвидатніші пам’ятки декоративно-ужиткового мистецтва. Займались також керамікою. Кераміка — один із давніх видів декоративно-ужиткового мистецтва України. Археологічні розкопки показують, що гончарний посуд на території України виготовлявся ще в період неоліту. У давньому Києві в Х–ХІІ ст. працювали талановиті гончарі, що створювали поливну кераміку й керамічні вироби, прикрашені кольоровими емалями. Створенню й розвитку гончарних промислів сприяла велика кількість місцевих глин.
Перший фаянсовий завод в Україні було створено в 1799році у Міжгір’ї під Києвом. Пізніше фаянсові вироби стали виготовляти у Будах. У ХІХ столітті відкриваються приватні порцелянові заводи в Чернігівській губернії, де виготовляють з місцевого каоліну вироби, прикрашені ліпленням та живописом.
Косовські виробничо-художні майстерні Художнього фонду України виробляють кухонний посуд. Для прикрас інтер’єру гуцульські майстри випускають панно й анімалістичну скульптуру. У місті Косове виготовляють кахель для печей, розписаний гуцульським орнаментом. Матеріалом для майолікових виробів є місцеві червоні глини. Для оздоблення використовують ангоби і глазурі 
Серед багатьох видів народного мистецтва значне місце належить різьбярству. Різьблення по дереву було поширене в усій Україні, особливо в лісовій смузі. Ним прикрашалися найважливіші деталі житла: різні дерев’яні півні сиділи на дахах, квіти оплітали одвірки й вікна. Різьбленими були й полиці-мисники. Особливо вражала багатством різьблених прикрас народна архітектура карпатських сіл. Гуцульські майстри використовували геометричні орнаменти, на лемківських витворах оживали виноградне, дубове й калинове листя, квіти соняшника
Не останнє місце займало і скловиробництво. Початок скловиробництва на українських землях припадає на Х століття. У цей час основною продукцією скловарних майстерень були браслети, намиста та персні, які виготовляли ліплення, витягування, розкачування. Найбільш поширеним виробництво скла і виробів з нього стало на Чернігівщині (у ХVІІІ столітті тут працювало понад 120 скловарних майстерень), Київщини, Волині, де були для цього всі необхідні матеріали — кварцовий пісок, вапно, крейда, деревина і запаси води. Ремісники-склярі виготовляли різні сорти «простого», зеленого, синього, димчастого скла, а також кришталь, віконне й лампове скло, свічники, люстри, кухонний та горілчаний посуд (пляшки, баклажки, штофи, чарки, стакани). Стародавній український фігурний посуд, у якому насамперед має значення його ужиткова роль, не має аналогів у світі.
З ХVІІ ст. склодуви прикрашали свої вироби густим декором (скляними джгутами, стрічками, бризками), розмальовували емалями та золотом. У наш час раз на три роки Міжнародний симпозіум гутного скла, що проходить у Львові, називає кращих майстрів, серед яких чимало українців .