Перед мною картина монастирського "запорожець". з першого погляду помітно, що це немолода людина, яка прожила історію свого народу. незважаючи на вік, у нього міцна постава. обличчя старого запорожця смагляве, обвітрене. зажурені, сумні очі та задумливий погляд свідчить про біль його народу, що навіки закарбовує у пам*яті. довгі вуса, оселедець на голові, густі нависні брови - свідчать про немолодий вік та проведене життя у боях нашого захисника народу. у запарожця орлиний ніс із горбиком і пооране зморшками чого, на якому відбились сліди часу і переживань. сильні руки, які тримають зброю, свідчать, що це бувалий воїн, який пережив не один бій у якому були і перемоги, і поразки, це воїн загартований у боях. запорожець одягнений у білу сорочку, темно-коричневу кирею та жупан. його образ довершує велика, гостра шабля, яка разом із воїном пережила і творила історію длдя нас. картина а. монастирського зображує не лише життя старого запорожця, а і частину нашої важкої долі. усобі вона несе сумний характер, який не може залишити нас байдужими. адже такі, як цей старий запорожець, віддавали за нас сво\ життя, щоб ми жили вільно.
З першого дня життя людини – поруч мати. Вона доглядає, годує і допомагає пізнавати світ своїй дитині. Вона навчає цінувати це життя таким, яким воно є, бачити радощі і прикрощі, прагнути завжди до чогось кращого.
Протягом життя, щоб не сталося, мати завжди буде поряд, завжди вислухає та до Мати радіє нашим перемогам та співчуває невдачам. Матір може дати розумні поради і до вирішити усі наші проблеми, саме вона захистить та застереже від невірних кроків та вчинків. Бо, коли не маєш достатнього життєвого досвіду, дуже легко помилитися, оступитися і піти не тією стежкою.
Кожна мати прагне вберегти своє дитя від життєвих турбот. Материнська любов здатна подолати будь-яку відстань. І, де б ми не були, мама завжди знайде б до
Немає жодного письменника, який би не посвятив свого твору матері. Це «Пісня про рушник» Андрія Малишка, «Два кольори» Дмитра Павличка, оповідання «Мати» Олександра Довженко...
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
Та не тільки мати поета «недоспала ночей», не тільки вона «в дорогу далеку…на зорі проводжала». Багато матерів, проводжаючи дітей у далеку дорогу, бажали їм щастя та добробуту, молилися за них щохвилини та завжди чекали додому.
Вирушаючи у велике життя, обов'язково треба подякувати своїй матусі за все, що вона для тебе зробила. Адже саме мати є зіркою, яка освітить твій шлях у темряві великого світу. І коли ти, дорослий і сильний, видерешся на вершину, не забудь про найріднішу людину, бо саме завдяки їй ти і став таким, яким ти є.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
